Таким погожим, тихим, смирним
Був ранок вчора...вже весна...
Вона окрилює тіло, вона зриває небеса,
Що так давно впилися в душу,
Гнітили, мучили, пекли
І не давали того світла,
Що так його просили ми.
Ходили під важким клеймом -
Ми мерзли, мокли і трусились,
Але ж так створено давно,
Щоб люди знали також прикрість. То був вчорашній тихий день...
Його вдихав на повні груди!
Ловив проміння сонячних очей,
Відчув природу просто всюди!
Заглянув у м яку блакить -
Прозрів від дивного блаженства...
Застиг на мить - збагнув любов
До всього світу мого серця. Тепер сьогодні сам на сам...
Із ним таким же....але іншим.
Воно скупе вже на тепло,
Воно вбиває просто в серце!
Це ворог мій, моя журба
Це сірий привид, злий убивця
Мене гнітить і повіва
Жахливим вітром, що так рветься
Вхопить за душу, придушить
І підкорити злому суму,
Надати сірості очам,
І вкласти в серце прикру думу.
Ну ось...і знов його взяла...
Зломило сотні, купи люду
І запустило в їх життя
Таку страшну свою наругу. Гей ти! Я викликаю!....Так, тебе!
Моя зневага палко б ється!
Зірву тебе - зміню усе,
Верну весну, верну блаженство!
Лиш почекай, одна лиш мить,
Збираю в купу рештки сили...
Тепер радію - є прогрес
Я чую сонце, миле-миле....
О, дивна ти, Природа-Мати!
Тебе здолати - не здолати.
Ми проти тебе хробаки,
Що рвуться в небо, догори.
Пробач нас всіх, бо ти прекрасна!
У сонці, в квітах, у дощу
Цінуєм ми твоє багатство
І сіру неба пелену....
| 
та
у Вас