Печаль колише вітер за вікном, Журбою вечір огортає плечі, На землю сніг, холодним молоком, Лягає, І зникає в порожнечі... Тремтить на серці першим морозцем, В благанні віти здійняла тополя, Та вирізає без жалю, різцем, Свій візерунок Невблаганна доля... Печаль колише вітер за вікном, В мінорі ноти падають у рими, Вкриває землю сніговим сукном Розкішно-біла, Королева-прима...
Хоча небо зимове захмарене І покинуті гнізда лелечині – Ми на зустріч з весною приречені І теплом березневим вже маримо. Вітер пагорби сніжні вилизує, Помагає травинці пробитися, І пташина, крилата провидиця, Співом простір навколо пронизує. Диво-снами душа омивається І у сонячнім промені пеститься, До Ярила і молиться й хреститься – Все в житті по спіралі звивається... Не сумуймо за днями колишніми – Нові злети чекають і прагнення. На одну весну, ніжну і лагідну, Скоро в нашій скарбничці побільшає!
Друга стопа, особливо після трьох крапок, трохи випадає з контексту. Її початок мені бачиться таким: Печаль лежить на серці тягарем Таким легким, як паморозь на полі. Так вирізає без жалю різцем Свій візерунок невблаганно доля... Таїсо, а сумнівів не виникає у правильності морозцЕм, а може - морОзцем?.. Вірш безсумнівно гарний - люблю такі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
