Роздерті вітром купи хмар, Уже не сиплять снігу, Стоїть у роздумі зима, Не чує свого бігу.
Вже сонця промені ясні, І крапелька з – під стріхи, Торують шлях стрімкій весні, Що всім несе утіхи.
Тремтить в душі зими акорд, Задівши серця струни… Так! Був у неї свій рекорд, З високої трибуни…
Але прийшов прощання час, І, як завжди, невчасно, Хоч добре знає кожен з нас Радіти, ще завчасно…
|