ПЕРЕВТІЛЕННЯ СНІГУ

Барвисту  низку  
передсмертних  снів,
як  намисто
з  коралів,  
перебирає
напрОвесні
посірілий
зболений  сніг.

Ці  кольорові  сни,
невагомі,  неспішні  --
втІшні
воскрешають
перед  зором  душі
внутрішнім
його  колишнє.
Бринять  урочисто
чисто
струмки  проснулі
у  назабутні
часи  й  епохи
його  минулі,  
а  водночас
в  незабутні
часи  й  епохи
його  майбутні.

Летять,  як  метелики,
ряхтять  крильми
прозорі,  живі,
об*ємні,
багатомірні  картини:
--  Ми
твої  минулі  й  майбутні
спогади-сни-
пам*яття.
Ми
твої  минуло-майбутні
пори  життя,
у  часовому  просторі  --
нероздільно  єдині.

...погойдується,
переливається,
міниться,
виблискує  і  сія
наднебесна
надзоряна  тиша.
Там
вита
безтілесний  сніг,
а  достеменно  --  Ідея
снігу...
у  Ідеї  Снігу
там  --
зовсім  інше  ім*я:
потаємне,  істинне,
те,  що  в  Книгу
Життя
скрупульозний
ангел  Буття
скрипучим  пером,
у  бузинове  чорнило  
вмоченим,
дрібним
виразним  почерком,  
акуратно  впише.

В  безкінечних  полях
Знання,
в  лоні  Світла,
що  од  Початків
не  знало  тіні,
Ідея  Снігу,
що  носить  там
зовсім  інше  ім*я,
розсипана
на
міріади
самосвідомих  "я"
зустріла
оповіщення,  
що  далеко  десь,
на  планеті  Земля
(яка  також  має
в  понадзорянім  просторі
справжнє  ім*я),
невдовзі
настане  пора
морозів.

Міріади
безтілесних  сніжних  "я"
у  своїм  невагомім,
позачАсовім,
вільнім  леті
усвідомили  враз
тривогу
оречевлених
форм  життя
на  далекій,
загубленій
у  глибинах
однієї
з  пограничних  галактик,
невеличкій  планеті.
І  сповнились  співчуття
до  відмінної,
примітивної  може,
форми  життя,
ув*язненої  в  залежне
від  тепла  і  холоду  тіло,
і,  обтяжені  вузами
набутого  поняття,
у  ту  ж  мить,
на  якийсь  
незначний  мікрон,
взяли  й  обважніли.
І  покинули
лоно  Істини
з  тієї  причини,
полинули
в  оречевлені  виміри,
поринаючи
з  кожним  разом
у  густі  й  щільніючі
світовІ  площини.
Опустилися
до  міжзоряного  ефіру,
позаплутувались
у  шовкОвому  прядиві
променистих  світил
і  серед  терніїв
цього
загущеного  виміру
набули  першої  подоби
фізичних  тіл:
покИ  що  прозорих
і  невагомих  майже,
як  зоряний  попіл
і  пил.

І  шляхетна  турбота
вразливим  життям
на  твердІй
невідомій  планеті
спрямувала
сніговІ  "я"
у  їхнім  стрімкім,
наразі
майже  оречевленім  леті,
і  о  скорій  порі
досягли  сніговІ  "я"
початку  своєї
фізичної  ери  --
з  призначенням
порятунку  життя
на  блакитній  планеті  Земля
опустились  вони
у  верхні  шари
планетної  атмосфери.

Майстер  форми,
Володар  пропорцій,
Творець  розмаїту
речовинного  світу,
Різьб*яр
об*ємних  зображень,
натхненний
штИвністю  сніговИх  "я",
не  стримував
лету  фантазій
і  в  творчій  насназі
викристалізував
для  них
геометрично  довершені
неповторні  тіла  --
прозірчасті  білі  шати:
по  суті  кристали,
а  з  виду  --  пухнаті,
на  дотик  холодні,
а  здатні  
від  холоду  захищати...
І  ввійшло
в  кожну  окрему
леткУ  сніжину
кожне  окреме
самосвідоме
сніговЕ  "я"
і  в  ту  ж  мить
єдину
чиста  Ідея
снігу
одділилася,
як  золотосЯйний  язик
полум*я,
безтілесного,
несприйнятного
оречевленим  поглядом,
і  невречевлений  цей
полум*яний  язик
сяйнув,  як  блискавка,
і  в  лоні  Світла
одвічного
безслідно  зник.

А  сніжинки  білі
до  поверхні  планети
завією,завірюхою,
хурделицею
пристрасною
задумливо  полетіли
і  білим  килимом,  
пухким  і  теплим,
від  морозів  пагубних
турботливо
Землю  вкрили.
ПообмОщували,
пообтулЯли
до  кращого  майбуття
кожну  галуздочку,
корінчика  кожного
теплозалежного
земного  життя.

Люди  ж
поховалися
в  теплі  хати,
і  завдячні  снігові,
що  й  наступного  року
їм  буде  що  їсти
і  чим
дихати.

Усю  зиму  лежав
теплою  ковдрою,
лебединим  пухом
на  землі
сніг,
а  тепер,
в  березні,  
на  початку  весни,
місію  обрану
завершИвши,
неспішно  гортає
передсмертні  свої
кольорові  сни.
І  біжать  струмки
талі,
веселі  і  каламутні,
у  озера  й  ріки  --
відкриті  портали
в  минуле  його  майбутнє.

Невдовзі
сонячні  промені
з  поверхонь
водних  дзеркал,
як  з  долонь
розгорнутих,
відкриють
для  невмирущих
сніговИх  "я"
у  надзоряний  світ
до  часу  приховані
невидимі  двері,
і  парою  невагомою
відірвуться
вони  від  Землі
і  здіймуться
у  верхні  шари
планетної  атмосфери:
живі  і  сутні,  
полинуть  радісно
стежками  знайомими
у  нескінченне
минуле  своє  майбутнє.

І  о  слушній  порі
самосвідомі
сніговІ  "я"
знову  стануть
Ідеєю  снігу,
що  в  надзорянім  
просторі
носить
справжнє
своє  ім*я,
занесене  ангелом
у  скрижалі
Вічної  Книги.

...то  так  і  ми:
хоч  звемося  тут  людьми,
та  в  лоні  Всевишнього
маємо  інше,
справжнє  своє  ім*я,
і  світитися  ізсередини
в  сутінках  пограниччя  --
наша  самосвідома
добровільна
благословенна  Богом
місія.

*(неорганічна  хімія  --  див.
має  форму  сніжинок
молекурярна  структура
твердОї  земної  води).