Тимчасова вічність
Як прикро, все ж, міняються картини Старі книжки - фантазія чужа. Забуті предки дихають нам в спину Та в нас стерилізована душа. Іржавіють пістолі і гармати, Козацькі руки чипси тереблять. А час не звик боятися й чекати, Роки не ми - вони не потерплять. А може, ми не вміємо хвалитись, Як всі підряд вигадувати рай? Старим казкам набридло нас гидитись. Гризем слова, як миші коровай. Історики вже навіть не сміються - Ця вічність тимчасова, як завжди. Та перли людства ще колись озвуться. В ім'я краси потерпим холоди.
Додав: Rodzunochka (28.06.2012)
| Автор: © Вікторія Фещук
Розміщено на сторінці : Громадянину
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2245 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА