Колише темінь чуйність вечорову. По різні мрії розтилають ніч. Заходить сонце і заходить слово. Розплівся сон смерканням навсібіч.
Сховало обрій льодяне степір'я. Розбудить щем цілунків чи офір? Стікає брудом проза надвечір'я. Змивайте з рук журбу забутих вір.
Регоче морок з променів припнутих. Магічність подалася у прокат. Для нас властиво бути і не бути, А хто ж світанки зцілить у стократ?
|