Не судіть мене ,люди, за те, що не так я живу,
Бо як звісно- чуже видно завжди,а свого не видно.
Як умію, нелегкий свій хрест я життєвий несу,
І за мОї невдачі мені анітрішки не стидно.
Не кажіть мені ,люди,що десь помилилася я ,
Ви самі не святі, але іншого легше судити ,
Бо ж не знаєте ви , скільки горя зазнала вже я,
Що й сама б вже змогла когось розуму також навчити.
Не ділили ви ,люди, зі мною ні розпач, ні біль,
А ні смерті батьків, ані зраду близькОї людини,
Все це горе мені пережити прийшлося самій,
Тільки Бог у той час був зі мною щомиті, щоднини.
Він один мені ,люди, життєвої сили давав,
Допоміг не зламатись, і все що було, пережити,
Не покинув мене він,а поруч зі мною стояв,
І тому лиш ЙОМУ, себе ,люди ,дозволю судити ...
Своє найбільше болить, і здається особисте горе найболючіше....В цьому і проявляється егоїзм людини....Осуджувати - це гріх, погоджуюсь.....Та Бог не осуджує, це ми, люди себе караємо.....От і вся премудрість.....А Бог нас любить , Він не може карати, або засуджувати.....Думаю, що зрозумієте, пані Наталя.
З днем ангела Вас, п. Наталю! Щодо твору, то важко коментувати такі речі. Зболене, вистраждане сприймається зовсім по- іншому. У всякому випадку щиру зичу Вам благополуччя!!!
Втомилася душа від самозречень, Від самоти і від самопоборень, Від кроків в прірву, часто недоречних... Я нині не така, як була вчора! Від поглядів втомилась каламутних, Лукавих слів із вуст, брехнею хворих. До істин повертаюся забутих - Я нині не така, як була вчора! В тенетах болю більше не зостанусь, Бо серце рветься в далеч неозору, Де острів мого щастя за туманом. Я нині не така, як була вчора! В моїх світах не буде більше фальші, Не буде лицемірства й зрад потворних. Позбудуся страхів і йтиму дальше - Я нині не така, як була вчора! Слідів від горя в серці не залишу, У далеч відлетіли круки чорні. Піднімусь на одну сходинку вище - Я нині не така, як була вчора! В душі віднині житиме лиш спокій, Любов мені додасть наснаги й гарту, Упевнено сягну вершин високих - Я нині не така, як буду завтра! В душі моїй, здається, ціле море Від сліз гірких - вони ж того не варті. Сьогодні я вже інша, ніж учора, Але ще не така, як буду завтра!
Який гарний вірш. Він просто додав сили, дійсно,людина переживаючи всякі тягарі, стає іншою, толерантнішою до горя інших і мудрішою. Дякую Вам,Наталочко, за чудову поезію!!!
Як на мене, то написане мною не є поезією, швидше римована проза (життя), така собі власна установка на життя... колись таких віршів у мене писалось сотнями, у важкі хвилини я так себе рятувала від зневіри в людей, у життя і саму себе... Наталочко, нехай усе болюче й важке залишиться у минулому, хоча завдяки саме таким хвилинам у нашому житті ми стаємо сильніші, мудріші, світліші душею... Світла Твоїй душі!
Пережити, вижити і жити! В цьому світі, повному облуд, Коли серце втратами прошито І дощем не змити вічний бруд.
Пережити, вижити і жити, Слати мрії янголам увись, Знов любов'ю серце воскресити, І світитись щастям, як колись.
Пережити, вижити і жити, І хреста донести до кінця, Щоб колись, як прийде час спочити, Гідно зір піднести до Творця.
Пережити, вижити і жити, Відпустити в небо всі жалі, Знов радіти сонцю і блакиті, І ступати гордо по землі.
Швидкоплинність щастя - не наситить Душу, що втомилася від втрат... Пережити, вижити і жити, І не озиратися назад!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Вистраждана поезія... Сприймаю. Дай, Боже, сил!
