Вою, куди ж ти в заобрій?! - зарано ще! Весни
придихом сонць не зігріли осклілу ріку.
Ой, не нажився... до мрії - пороги крутезні-
ще не подолані..праведна смерте, ликуй,
бо не щодня тобі душу,- як прапор безстрашну-
тілo виброщує - в куряві згірчених війн.
Яко дощі, - розгулялися кулі мосяжні...
Чорна трутизно, чекай! - не долюблений він!
Ой, за тобою засію зерно Марселєзи,
Ой орошатиму сіллю рясної сльози.
Зійдуть по тобі мечі, наче стебла столезі
з рани грудей, -зі скипілого дня борозни.
Я буду смогами з логoва зманювать звіра,
найсміливіших виводити в перші ряди.
Так, я війна, - але я загартовую віру
так, я страшна,- та крізь мене потрібно іти!
Хай мої коси вистогнують в ночі чадисті,
ленти моїх революцій - огненні жерці.
я за тобою помножу - як зірне намисто-
сотні повстань і освятять сини та отці
зброю у Світла криниці - водою очищень.
Змії клубисті зітнутьсья з гілками кормиг.
Тільки здімайте - благаю - все вище і вище-
чорно-червоні стрічки над канвою зими.
Серце злавинене кров"ю - стихій перехрестя.
Вихори волі - любіші за тихий полон.
Воїни вищого виміру, - Ангели честі-
нині його долучіть у Небес Легіон.
у Вас 
1
