Люби свою країну
Навіть і коли
Вона тебе не хоче і не любить,
й не бажає,
Коли тебе ніхто не поважає,
Коли тебе і рідний ображає,
Люби її, як зерна урожаю,
Як квіти в барвах веселкової дуги,
Люби, як небо, як життєве світло,
Як люблять весну, осінь, літо,
Як люблять запах фруктів чи ягід,
Люби її поміж веселощів і бід,
Поміж спокійних, мирних днів,
Поміж солдат, що на війні, в борні,
Люби її, навіть, як кажуть тобі "ні",
Бо маєш право ти її любити
В думках, у мові, увісні, в роботі,
Ніхто не може ту любов убити,
Люби в піснях, у кожній ноті,
Понад усе і попри все,
Бо лиш любов до краю принесе
Тобі і щастя, і наснагу, й успіх,
Люби її письмово й усно,
І не питай ні в кого права на любов,
Забудь всіх зрадників,
Звільнися від оков
Тобі накиненого рабства,
І не вір у зло,
Яким би сильним воно не було,
Берись щодня за борону й рало,
Збирай зелене помічне зело,
Але прoполюй весь бур'ян
Своїх думок, своїх жадань,
І мрій своїх, й чужих бажань,
Люби свій край,
Навіть коли нема за що,
Бо без коріння- ти ніщо,
Без мови- ти, мов мовчазне зело,
Яке оточує село,
Як при шляху, сіро- пилюка.
Бути німим- велика мука.
Однак, на мові не спілкуйся з недостойним,
Бо це- лише вібрація повітря,
І язика надгосре вістря
Неслід вживати з тими,
Хто - недобрий,
Ти маєш в мові буть завжди хоробрим,
A в краєві- упевненим в собі,
Цей вірш я написав тобі й собі
У тій жорстокій і важкій добі,
Коли руйнуються піскові замки
І ілюзорні вежі, неміцні.
Край- то для мене казка увісні,
А мова- вишикувані борці,
Моли'твенники і жерці.
Іван Петришин
|
у Вас 
