Раз чорт, пройшовши пішки Землю, Собі вдоволено всміхнувсь, І перед Богом в ночі темній В поклоні низькому зігнувсь. - Скажи, о Господи, чи віриш, - Лихий промовив, - що Земля Вже не Твоя, й ущерть, без міри Там скрізь паную тільки я? Що Твої люди, - вже не люди, Що Твій Едем уже не сад, Бо душі я зкупив у грішних За гріш-ціну їх вічних вад?! - Я знаю, Бісе, що не спиш ти Ні зранку, вдень, ані вночі, Та є ще в світі люди чисті, Яких не куплять дукачі. Не вірю я, бо є чесноти, Що існуватимуть аж доти, Допоки людство буде існувать. Ну, як, приміром, буть коханим й не кохать? - Нема коханих, є – коханці! - А що ж тоді єднає вранці Людей, коли вони устали й одяглись? - О невігласе, грошей блиск!!! А злидарі звикають разом час мотати, І все життя по-трішечки з’їдати Свою рідню з-за пісного шматка. - А звідки впевненість у тебе є така? - Петро цуравсь Ісуса тричі, Перш, ніж три півні дали кличі Зорі ранковій уставать, То чи Ти можеш називать Просту людину чистою, Блаженний? - Петро покаявся, і був за те прощений. - Простив Петра? Пробач тоді й мене! - Ні, бо життя тоді мине. Зло і Добро – це два святі начала, Якими живність на початку зачиналась, Й без кожного була б лиш пустота. - І з нами в людських грудях пустота. Як можна щось кудись закласти, Якщо це “щось” – ніщо й “кудись” – оте тим більш? - Та ти ж зумів “ніщо” в мільйонів вкрасти, То чи мені розказувать? Облиш... - О Боже мій! Я бачу, Ти підсів. Уже нема запалу того і на пів. І скільки Ти б не слав туди синів, Вони розпнуть усіх, бо їх умів Вже не змінити божим доброчинством. Мовчиш..., святий... А люди мруть в безчинствах. Гаразд, мовчи... Сиди на свому небі. Чекай, покаються амеби, Яких з нічого Ти створив. А я піду, й примножу людський гнів, І доведу, що в них нема потреби...
Якби там не було, а існує така собі рівновага Добра і Зла. Дивись на життя по-філософськи, спробуй в негативному побачити щось хороше. Бо ж навіть Фауста взяли до раю...
Я оптиміст, якого Світ не бачив, Вірші ж - це відображення людей, Які сміються чи навколо плачуть, І я фіксію Їх ріку ідей. Ніколи не впізнаєш мене в вІршах, Бо я ніхто, щоб про себЕ складать, Хороше - в всьому, а у злі - найбільше, Бо ми не знали б Божу благодать...
Вибачте, але я трохи покритикую Ваше критикантство. Нічого? Критикатство ніколи не є конструктивним, воно веде в НІКУДИ! А щодо суті твору, то там така плутанина! Після гріхопадіння і до сьогодні іде війна між СВІТЛОМ і темрявою, між БОГОМ і дияволом, причому поле битви в умах кожного з нас. От прочитає Ваш твір читач, вгадайте, який зробить висновок, хто є переможцем в Вашій голові?
Люблю Тебе, НІХТО, Заблуканий в НІКУДИ, Любовію ХРИСТА! Бажаю ПЕРЕМОГТИ!
Ніколи, на відміну від drillinger не боявся критики. Вона стимулює до думок. Дякую. Філософія і мета цього вірша якраз і полягають у тому, щоб читач задумався над результатом битви і причинами такого результату. Ви задумались, - я свого досяг. Вдячний за критику і увагу. Чекаю ще.
хм. Читала річ з подібною концепцією - "Ті що йдуть за кров"ю" Леонтьєва. Але вкінці божество таки переконало антихриста, що люди мають право на існування, примусивши його покохати смертну жінку...
Думаю, і тут, таки, кінець буде за Добром. Адже нечистий говорив про свою спробу, а Бог мовчазно спостерігав із впевненістю, що в опонента нічого не вийде, бо на Землі не всі байдужі до боротьби зі злом. Ви ж не байдужі... Дякую за коментар.
А я боялась, що Ви образитесь і відповідь буде розстрільною. Дуже приємно, що це не так! А щодо "задумалась", то задумалась я давно ~ 8 років тому (хоч хрещена в дитинстві). Саме стільки часу я в Пошуках Любові, Істини, Добра, щоб життя моє було ПЛІДним.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Нічого? 
