не ілюзорте ваші всі бажання:
клітин дитинства вже нема,
і десь згубилися у просторі
орбіти часів, коли дитинство
пупʼяніло.
ми знали менше, вміли
менше теж, та безтурботності
і радощам не було меж.
а, зараз - що? все- спогади,
чогось, що наче галогеннії
скарби`...
самі ми - тільки памʼяті раби`
й інспектори капризні часу.
що каже хімія і фізика
про масу?
про елементи щастя
й весеління.
невічна молодість.
таке веління.
може, щось змінить
нове покоління
роботолюддя,
коли усе всі памʼятатимуть
і матимуть снагу
вернутися туди,
де було щастя.
вчені працюють.
може, щось і вдастся.
Іван Петришин
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 403 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
