Хлопча не знає хто його татусь, А батьку невідомо про синочка. Не матері, а діти – одиночки Частіше зустрічаються чомусь. Німий тягар гіркої самоти Незримо тисне на дитячі плечі. Але малюк, без скарг і заперечень, Вживається у образ сироти. І вогник сподівання не погас У хлопчика з дорослими очима, - Із тягарем дитинства за плечима, Він дивиться з надією на нас.
А головне, що це зараз стрічається скрізь. А ще у нас багато таких дітей, тільки навпаки - без мами, вони за кордоном, а татусі за дітьми дивляться. Є такі села, що на весіллі зо 10 відсотків жінок, а все решту чоловіки. Отак і гуляють. Сумно.
Київщина, хоч і не в такій мірі, але також переживає не кращі часи, також багато людей на заробітках, багато, саме через це, розпалося сімей. Так, Оксано, веселого тут мало.
25 років тому в пологовому будинку одна юна красуня відмовилася від хлопчика. Ми всі його годували, пестили, жаліли... А він вже тоді дивився на нас з надією і дорослими очима. 25 років я не можу забути цю дитину і 25 років я караюся, бо могла зарадити... Отакі спогади сумні навіяв Віктор. Справді сумно.
Саме так: страшно тоді, коли дитинство - найрадісніша пора - перетворюється на тягар. А ще страшніше, коли до цього причетні найрідніші малюкові люди. Вітю, вийшло дуже правдиво.
я думаю що сирітство не залежить від того повна сімя чи ні, це відчуття дитини. напевно для того щоб подарувати щастя комусь потрібно його мати самому. так і з дітками. 5! * хлопчик виросте і перестане бути сиротою.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
