Замкнутий

Замкнутий. Нікому не відкритий. Іноді смішний. Завжди у центрі уваги. Душа компанії. Поверхневий. Не такий, як всі. Моє життя давно вже стало твоїм. Тому коли тебе немає, я ніхто. І все інше не має значення. 
Моя кімната – ти. Вона так ж сумна. Іноді одинока. Трохи світла, а деколи і темна. Сумна. Заплакана дощем. Замкнена на замок і чекаюча, доки хтось відкриє двері. Я в ній, бо вона, як ти. Бо я хочу бути в тобі. Адже вона – це ти. Але це вже не має значення. 
Стіни давно уже пропахлися ароматом твого волосся. Троянда і вода. На одній стіні висить дешевий портрет дівчини. І байдуже, що в неї інший колір волосся, інший колір очей. Я ж знаю, хто вона. Вона така, як ти. Красива, але далеко. Я бачу її кожен день, але не можу доторкнутися до неї, обняти її. Вона посміхається мені, але я ніколи не зможу підійти до неї ближче…Між нами прірва. Порожнеча. Два інших світи, дві інші долі. Тому портрет цієї дівчини – ти. Але це вже не має значення. 
Навіть ця пляжка вина, що стоїть тут уже бозна скільки – ти. Вона така ж п*янка, але закоркована. Чекає, щоб хтось її відкрив. На відстані. Вона – моя мрія. Вона – це ти. Адже щодня я думаю про те, як було б добре відкрити її. З тобою. І заодно відкрити тебе. Ніби заново. Як вперше. Пляжка чекає на тебе. Як і я. Адже вона – це ти. Але це вже не має значення. А знаєш, я майже щасливий. Адже в мене є майже все. Я нікому не відкриваюсь, як тобі, щоб не було знову так боляче. Іноді смішний, щоб за посмішкою сховати свій смуток, я ж завжди був хорошим актором. Завжди у центрі уваги, щоб компенсувати недостатність уваги з твого боку увагою інших. Душа компанії, бо боюсь залишатись один на один з думками про тебе. Поверхневий, щоб не вбити глибиною. Не такий, як всі, щоб здаватися щасливішим та кращим. Але насправді моє справжнє життя давно вже стало твоїм. Тому коли тебе нема, я ніхто. Але це вже не має значення…