Мить і Вічність

Лише мить, одна мить вирішує все - повороти минулої траєкторії і моделювання майбутнього. Завжди здається, що час кудись безповоротено втікає від нас, але добре, що ми живемо не заради часу. Ми живемо заради яскравого світлого спалаху добра, заради теплих миттєвостей. Жаль, як жаль, що це миттєвості. Вони ніколм не покинуть наші серця. Нехай же вони будуть лише прекрасні.
Не треба сумувати за втраченим, сумуючи за минулим ми втрачаємо майбутнє. І тоді здається, що час ще швидше втікає від нас. Саме у моменти ностальгії наша підсвідмість зупиняє час. Але він зупиняється лише для нас. А довкола все продовжує кипіти. Нехай же нам завжди вистачає місця у тому вихорі подій.
Так, змінюються технології, розвивається наука, багато нам стає незрозумілим, і ми комусь стаємо незрозумілі. Чи означає це відставання, забуття? Ні, і ще раз ні. Ми самі свого роду цілі таємничі галактики забуті лише часом, але не людьми. І якщо нове дійсно мудре то воно повинне не лише не забувати, а і пізнавати нас. Як хочеться окрилити свій світ, щоб нащадкам було приємно згадувати. Нехай же панує у наших внутрішніх світах лише прекрасна і мудра любов. Тоді буде кому нас пізнавати.

Вибачте, просто хотів висловити свої думки. Так, я ще мало пережив, мало знаю, та все ж...
Також ви переплутали вікна із твором і коментарем до твору - саму прозу треба було б розмістити у другому вікні публікації.
Дякую вам за щирість і мудрість років