Сб, 23.11.2024, 05:34
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1573

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

В кімнаті з білою стелею

В кімнаті з білою стелею

Діані, любій подрузі, присвячується.

В кімнаті з білою стелею і м’якими світло-коричневими стінами тихо... Я сиджу і намагаюсь не дивитись на своє ліжко. Я казала лікарю, що воно мене лякає. Лякає тим, що воно не існує в реальності. Не може бути такого білого ліжка в моєму світі... Воно таке біле, наче твоє обличчя... Воно таке біле, наче ті сніжинки, що ти подарувала мені на день народження. Ти поклала мені їх на обличчя і вони стали сльозами... пам’ятаєш? Я спитала тебе, що мені з ними робити? Ти засміялась і сказала: „Плач!”. Я повірила тобі і почала плакати. А потім прийшла мама. Вона прийшла з якимсь чоловіком. Мама сказала йому, що я вже дуже довго плачу і не можу зупинитися. А ти подарувала мені ластівку. А вона перетворилась у сміх. Ти поклала мені його на обличчя. Я спитала, що мені робити зі сміхом? А ти сказала: „Смійся!” І я засміялась. Цей чоловік забрав мене і оселив у теплій світло-коричневій кімнаті. Мені тут добре. А потім ти подарувала мені зірку. А вона перетворилась у ніч. Я спитала, що мені робити з ніччю? А ти сказала: „Мрій!”. І я мрію досі... А тепер ти даруєш мені сон. А він перетворюється у смерть. Я сказала, що мені холодно від неї. А ти поклала мені її на голову наче діадему. Я сказала тому чоловікові: „Дивіться! Яка в мене чарівна діадема!” А ти сказала: „Помри!”. Я відповіла, що це неможливо, бо я ніколи не помру. Ти образилась і пішла! Марто, повернися! Я спробую, чуєш?

- Як вона, лікарю?
- Без змін. Постійно повторює одне ім’я – Марта. Ганно Сергіївно, серед знайомих вашої дочки не має нікого з таким іменем?
- Є, але це не зовсім знайома. Це – персонаж її оповідань.
- Ви не говорили мені, що Софія писала оповідання.
- Так, декілька з них навіть були надруковані.
- Чому Ви мені не сказали одразу? Це може бути важливим для лікування!
- Вибачте, це було 5 років тому, ще коли Софія навчалась у школі. Але ж захворіла вона лише тиждень тому...і ці оповідання вона навіть не згадувала ще з тої пори, як вступила в хіміко-технологічний.
- Принесіть мені ці оповідання.
- Добре, лікарю.

Марто, чого ти не приходиш до мене? Я кличу, а ти мене не чуєш... Я помру, як і обіцяла, але ти хоч підкажи мені, що я маю зробити для цього. Я не можу втекти. Мене замкнено у мрії. Відімкни мрію, впусти світло і я полечу до моря, до темного моря. Воно страшне, я його боюся, але я знаю, що воно допоможе мені померти. Пам’ятаєш? Ти дражнила мене там, біля моря. Я просила тебе не йти у воду, бо вона страшна, зелена і каламутна. Темна вода. Темна. Мені темно без тебе, Марто. А ти пішла. А воно лизнуло твої ноги, ти засміялась і побігла у воду. Вони кажуть, що ти - мрія, ти не існуєш, ти – моя уява. Але не існує це біле ліжко, і ця коричнево-світла кімната, а я тут з тобою. Я замкнена у мрії, прикрашена чарівною діадемою. На обличчі в мене перлини, а на вустах – ластівка. Я покликана сюди співати про сонце і червоні троянди. Все що можна знати, я забула, щоб збагнути таємницю мрії. І цього білого ліжка... Яке не існує...

- Ганно Сергіївно, я повертаю Вам ці оповідання.
- Вони Вам допомогли з’ясувати причину?
- Так. Софія вважає себе героїнею власних творів. Це – один з різновидів шизофренії. І я мушу сказати, що хвороба розпочалась ще в той час, коли дівчина почала писати. Не дивуйтесь, досить часто буває, що на ранніх етапах можна не помітити цього.
- Ви зможете вилікувати мою дитину?
- Я спробую, але нічого не можу обіцяти.
- Дякую хоч за спробу...

Люба Софіє! Я не можу повернутися до тебе. Я дарую тобі море. Воно не страшне і не темне. Я вірю, ти полюбиш його. Я уявляю, як гарно на твоєму світлому волоссі грає барвами чарівна діадема. Софіє, я відмикаю для тебе мрію, впускаю світло, щоб ти летіла до моря. Твоя Марта.

- Софіє. Софіє? Як у тебе справи? Ти не випила ліки, Софіє. Це погано. Треба пити ліки. Ти ж хочеш видужати?
- Мрія дивилась в свічадо. В ньому жила моя правда. Правда у мрії питає: „Нащо тебе прославляють? Людям ти все обіцяєш. Але ж ти мною не станеш!” Мрія сказала тій правді: „Ти зараз є у свічаді. Тільки піду від свічада, де ж ти подінешся, правдо?”
- Софіє, послухай мене.
- Поверніть мені Марту.
- Марти немає, донечко.
- Є. Я сховала її в сторінку, між рядків. Ти віддала рядки і він забрав Марту. Мамо, пам’ятаєш, ти вчила мене читати між рядків?
- Сонечко, чого ти не слухаєшся лікаря? Він хоче тобі допомогти.
- Мамо, знаєш, мрія дивилась в свічадо... Він спалив Марту. Взяв свічку і сторінки запалали. А мені було тепло, а зараз холодно. Знаєш, в кімнаті з білою стелею є право на надію бути з тим, кого кохаєш найбільше. А в мене немає такого права, бо я нікого не кохаю.
- Ганно Сергіївно, час вичерпано. Софії треба зробити укол, щоб вона трохи відпочила.
- Добре, лікарю, я вже йду. До побачення, донечко.

Мрія дивилась в свічадо в кімнаті з білою стелею...


Додав: Дарка (14.07.2008) | Автор: © Дарія Проценко
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2716 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
avatar
1 Abigel • 23:04, 14.07.2008 [Лінк на твір]
Дарко, сумний твір, нічого не скажеш... Мені сподобалася образність та Ваш стиль подання! Ви дуже гарно пишете, без сумніву, твір заслуговує тільки на 5.
avatar
2 Дарка • 11:08, 15.07.2008 [Лінк на твір]
Дякую. але я випадково відправила чорновий варіант твору... Я рада, що він і такий Вам сподобався yes
avatar
3 irma • 10:58, 16.07.2008 [Лінк на твір]
О-о-о, такі психологічні речі я люблю! Майстерно. Цікаво, як виглядає опрацьований варіант твору? Викладайте і його, чекатиму.
avatar
4 lyubyk • 14:03, 16.07.2008 [Лінк на твір]
Прeкраснo i oбразнo!Успixу!
avatar
Якщо ми когось нерозуміємо то це не означає що ця людина неправа.
Тонко написано, 5!
avatar
0
6 spydut • 18:47, 04.08.2021 [Лінк на твір]
в лікарні так багато днів уже було у українців ...


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz