Голосіївські оповіді

На Божий світ знову викотилось лагідне весняне сонце. Не встигло воно прибрати росу на обмитих ніччю травах, як Вітя Кирза поспішав на черговий калим.

Кирза жив із матір’ю, яка останнім часом прихворіла. Жили вони бідно, про що кричало все подвір’я (сіренька маленька хатина, стіни якої забули про догляд, поломаний обдертий паркан , трухляві стіни хлівчика). Господар тримав маленьке господарство – кури і кролі. У селі важко було самому розжитись. Раніше як матір здужала, тримали корову, а зараз бувало що і курей немає кому  погодувати. Єдина відрада – допомога іншим. Завдяки їй можна і заробити трошки, і харчів роздобути, і, головне, веселіше проводити час. Жаль тільки, що матір захворіла. Він, як турботливий син, все більше часу вдень проводив з нею. Люди розуміли його. Але вчора його друг Петро Кравець попросив допомогти обралювати картоплю, мовляв всього на годину роботи, я гідно віддячу. Ну як же не допомогти, це ж Петро, один із небагатьох вірних друзів. Та Кирза готовий був і без подяк допомогти, крім того це лише година роботи, матір і не помітить його відсутності.

Отож, зранку Вітя поїхав із Петром на пай, як виявилось там 40 сотих  картоплі насаджено, і роботи було години на чотири. Кирза трохи образився на такий обман, але Петро його як міг підбадьорював, казав, що гідно віддячить.

Під обід вони втомлені повернулись у село. Кирза хотів було попрощатись і піти, не потрібні йому вже ніякі подяки, скоріше б до матері навідатись, але Кравець настоював на своєму. "Що ж коли друг так просить, ще хоч на 5 хвилин затримаюсь" – думав Вітя.

Ніна Кравець – дружина Петра, накрила щедро стіл. А на столі, гордо вихвалявся господар, стояла довгоочікувана подяка – пляшка роздобутої кумом якоїсь «спиртової настоянки». Вітя випив кілька чарок того трунку у дружній розмові, подякував за все та й поспішив додому. Але чи то настоянка довго настоювалась, чи то спирт поганий, якби там не було, а через кілька годин Петру Кравцю стало зле. Дружина миттєво викликала швидку допомогу і, не відходячи від чоловіка, нетерпляче очікувала приїзду лікарів…

Вітю ж біда застала на подвір’ї. Він хмільний накосив кролям трави обабіч дороги, акуратно поскладав її у кошик і вже збирався йти. Аж раптом у очах щось потемніло, руки оніміли, кошик з травою випав, ноги підкосились, і молодик повалився на землю. Та ніхто цього не помітив. Трохи згодом він бачив як повз нього проїхала швидка десь вглиб села (це лікарі поспішали до Петра Кравця). Потім матір, трохи хвилюючись, гукнула із-за відчинених дверей старенької хатини: «Вітя, чому ти там так довго, води принеси». Кирза хотів підвестися та не міг, вже не міг. У відповідь син захотів щось гукнути, але горло наче заніміло. Вирвались шепотом десь з під серця слова: «Мамо все добре, я вже йду...».

А Кравця лікарі врятували…