Жили вони напочатку, як усі казали тоді, душа в душу.
Набагато старший за неї, він опікував її, мов малу дитину. Нерозвинутість
здавалася йому на початку зворушливою, наївність у найпростіших життєвих
питаннях підносила його у власних очах, переповняла чоловічою гордістю. Він
сподівався у майбутньому виліпити із її м'якої і, як йому здавалося,
поступливої натури істоту в усьому близьку до себе, справжню і вірну подругу,
як іноді кажуть, другу половину. Він був наполегливий і терплячий, тому не
нервував, не поспішав, не тиснув. І тільки вже через багато років зрозумів і
усвідомив, що нічого не досяг, що його жінка ні в чому суттєвому не змінилася,
що м'якість натури не дає їй пристати хоч до якої-небудь форми, і тому вона, як
була на початку, так і залишилась назавжди аморфною. її волею можна було
керувати, але спрямувати куди-небудь неможливо. її розвиток відбувався за
якимись іншими законами на недосяжній для нього глибині. Вона була річчю у собі.
Ні, вона не намагалася протистояти йому, вона обходила його і залишалася у
своєму незрозумілому для нього світі. Це мало неприємно трагічні наслідки,
яким сприяли і деякі обставини, пов'язані з незвичайними подіями в його долі.
Але все це сталося пізніше. Поки вони жили щасливі і сподівались на краще, бо
були для цього всі підстави, — а якже, він був на всі руки майстер. Будь-яка
машина, ледь він торкався її, відкривала йому всі свої таємниці. У МТС, де він
працював, на нього, як на Бога, молилися. Машини, що він ремонтував, працювали
довго і надійно. А крім того, скільки вдосконалень він додав, скільки знарядь
за власними кресленнями та своїми руками зробив. Хоч і без диплому, — казали
про нього, а справжній інженер, талант, — це вже від Бога. Ще була в нього одна
риса, яка вигідно вирізняла його від інших, — непитущий. Скільки хлопці не
вмовляють, а він своє: — «Ні. Не вмовляйте — я своє вже відпив».
А спокус багато було. Часто запрошували у справах
ремонтних і до колгоспів, і до радгоспів, і до автопідприємств, і до приватних
осіб. Чого ж не запрошувати, коли кращого майстра довкола не було. Він не
відмовляв ніколи, хоч і не завжди було бажання їхати кудись, особливо в дощ чи
завірюху. Відремонтує, подивиться з деякою погордою на замовника — і до дверей.
Той обома руками за лікоть: — «Та постій, братику! Куди ти серед ночі? Посидьмо
за пляшкою, а моя усякого такого до столу подасть».
А Микола ввічливо вибачиться і відмовиться. Гроші брав
лише у складних випадках, коли багато часу витрачав, а від питва відмовлявся.
Всі вважали, що він ніколи і не прикладеться до чарки, але на свята вдома
випивав, усього одну склянку горілки і, нічим не заївши, сидів тихенько кілька
хвилин, заплющивши очі, і жінці навіть лячно робилося у такі хвилини, бо не
знала, як і підійти до нього і з якими словами.
Через рік після одруження почав нову хату будувати і
за рік збудував без сторонньої допомоги. Вийшла хата красива, приваблива,
світла та затишна, як ні в кого. Приходили сусіди подивитись, щоб і собі щось
подібне вибудувати, потім бралися до справи, але перевершити взірець так нікому
і не вдалося; ще й досі у селі їхня хата, хоч і давно пустка, проте все, мов
лебідка серед качок приземкуватих, стоїть.
Одного вечора, у новій хаті, лежачи поруч з нею у
ліжку пізнього осіннього вечора, він сказав їй:
— Ця хата — мій подарунок тобі, а ти подаруй мені
синочка.
Хоч і прожили разом майже три роки, та дітей ще й досі
чогось не було у них.
-
Мабуть, вважає Господь для нас це дочасним – іноді трохи сумно жартував він..
Від цих слів вона сором'язливо зашарілась і притислась
до його міцного плеча гарячою щокою. Саме в ці роки, коли стосунки між ними ще
були щирі і приязні, він розповів їй свою дивовижну історію, яку приховував від
усіх вже багато років..
.
|
у Вас 
1
