Вт, 05.11.2024, 08:42
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Де Ви друкували поезію?
Всего ответов: 421

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 5

Середню школу він закінчив колись добре і в армії дечому навчився, коли в артилерії служив. Усі викладачі завжди вирізняли його із загалу і радили вчитися далі. Та хіба в нього для цього був час у ранні літа. А там служба в армії, війна, багаторічні поневіряння. І ось майже у тридцять, він вирішив: чи тепер, чи вже ніколи. Готувався вперто, цілий рік, а виявилось, марно, навіть документів не взяли, завернули з порогу:

—   Вам учитися!? Та хто ж дозволить? З такою анкетою? І навіть, як дозволять, та хто ж це візьме на себе відповідальність поставити вас на керівну посаду?

—    Та я не для посади вчитись прийшов, — ледве стримуючись, казав він, — я для себе, хочеться мені до знань прилучитися, диплом не потрібний — тільки знання. Допустіть, я підготувався.

Та де там — замахали руками і вказали на двері. Він не здавався, Ще ходив без усякої надії до педінституту і навіть до університету, а


потім уже і до технікумів, та ні — перед ним була міцна стіна, і жодної щілини не проглядалося у ній, тут він уже вдруге в житті зірвався. А почалось, як завжди у таких випадках, з малого, — сідаючи вечеряти, випив чарку, щоб не так сумно було на світ дивитися, та скоро замало стало тої чарчини, потягло до другої і не помітив, як і вранці похмелятися став, і в обідню перерву потай від начальства пляшку найдешевшого вина висмоктував, бо на щось ліпше не вистачало грошей. На все це начальство дивилося спочатку крізь пальці, ну, тхне від наладника спиртним, то й що? Це раніше трохи дивно було, як не тхнуло. Потім придивилися, а він уже на ногах ледь тримається,

—   так і хилить його в усі боки, сказали:

—   Ти, Миколо, дивись, як би в халепу не вскочив, ми ж за тебе відповідальність несемо.

    А хіба я щось не так роблю?

    Та ні, поки усе так, та чи надовго у такому стані тебе стане

—   стриманішим треба бути, ми теж не ангели, але ж міру знаємо. Попереджаємо тебе по-товарицьки: зупинись, бо далі прірва.

Пообіцяти — пообіцяв та в руках себе не втримав. Почали проробляти, а тут ще до міліції потрапив, підібрали непритомного просто на вулиці. Як би вдачу не таку мав, може, вмовили б, і хлопці добрі підібрались, та й заробіток навряд чи такий де знайдеш, але вже уродився таким, — ні в кого нічого не попро­сить. Сказали: «За власним!» У той же день заяву написав і віддав. На тому і скінчилося його життя у місті. Повернувся до матері в село, а там відразу й узяв себе до рук, може, обставини змінилися, а може, сам організм на власний захист став, бо більше так тривати вже не могло. Через місяць його вже й пізнати неможливо було: чистий, охайний, обличчя набуло свого звичайного кольору. Подивився у дзеркало: «Можна і до праці, вигляд мій тепер нікого не злякає». Швидко і місце знайшлося непогане з добрим заробітком, а те, що не у своєму селі, його більше влаштовувало, вдома багато хто продовжував на нього з підозрою дивитися: чи не вихопить раптом з-під пахви шмайсера та не засадить у когось увесь магазин.

Так він і опинився у квартирантах у батька нашої героїні і невдовзі одружився з нею.

«Ой, і добре та недовго ми жили!» — радісно згадує стара та відразу ж і зітхає, а потім вона у журбі заплющує очі і хитає сивою головою. За цей час і діточок народила, і господаркою власної садиби стала, і навіть причепурилась, бо гроші в хаті велися — заробляв Микола добре. Та в один з днів все шкереберть пішло, знов

 хтось доніс, і закрутилися жорна. Їй би поруч з чоловіком стати, затулити  собою або хоч пригорнути у важкі хвилини, а вона перелякалась ще більш за нього і застигла з порожніми очима і холодним серцем.

           - А як було не лякатися? — з жахом згадує вона.

І прилюдні збори, і допити у місті, і підписи під різними паперами, в яких вона-нічого не розуміла, але повинна була нести відповідальність аж до ув'язнення.

— Ви розумієте усю важливість цієї справи? — питав у неї слідчий у великій майже порожній кімнаті. — Ви повинні усвідомити, з ким ви, на якому боці. Чоловік ваш добре прихований ворог, здатний на будь-який страшний злочин, він маріонетка у руках західних розвідок, у будь-який день йому може надійти наказ: вбити, підірвати, отруїти. І будьте певні, він виконає його. А ви і діти для нього просто ширма, він не любить вас, він взагалі нікого не любить, він тільки ховається за вашими спинами, бо йому так зручно.

Вона сиділа мовчки і не заперечувала цим страшним словам,  не відкидала паперів, а підписувала, не знаючи їхнього змісту.

Ой, не треба було йому залицятися до неї, а їй зв'язувати з ним свою долю. Різні вони були і несхожі. Вона, мов рослина, поринута у власні думки і мрії, які б навіть, хоча б і хотіла, не могла висловити, надати їм словесної форми. Вона зливалася з природним світом, була невід'ємною частиною його, а світ людський, що оточував її, завжди здавався ворожим і незрозумілим, вона терпіла його, бо інакше як же і жити, та ніколи не сприймала, не вважала його своїм. Недарма гримала мати на неї, недарма висміювали подружки-однолітки, недарма бригадири, до яких її посилали працювати, безсило опускали руки, не знаходячи шляхів до контактів: річ у собі, що там робиться у тій голові — невідомо, і достукатись чи докричатись неможливо. Увесь час треба підштовхувати, нагадувати, а як залишиш її одну — усе, замкнеться у собі, а про всі накази чи прохання забуває. А у Миколи вдача зовсім інша, — теж мов не від світу цього, теж мрійник, але мрії його завжди конкретні, виважені і, як до інших донесе, то й інші починають жити ними, інженер божою волею із блискавично швидким розумом, дослідник, що примічає всі тонкощі справи, може корегувати роботу у потрібному напрямку і вдосконалювати її прийоми та методи. Коли б інші умови йому, то як би розквітнув його талант, скільки б корисного і потрібно­го зміг він зробити, яких учених ступенів досягти. Та ні, не судилося, простий механізатор — от і усе. Образливим, мабуть, здавалось йому власне становище, та гордий був, нікому ніколи не скаржився, і десь жорстокий усередині був, непримиренний, здатний, якщо треба, йти до останнього, а м'якості вдачі не розумів і вважав слабкодухістю.

 


Додав: вершник (05.08.2012) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1757 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 Davudenko • 15:19, 05.08.2012 [Лінк на твір]
55555 :)
avatar
2 Asedo1949 • 18:21, 05.08.2012 [Лінк на твір]
Мені подобається Ваша проза і я стараюся не пропустити жодної частини. Чекаю продовження. 55555


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz