Коментувати також можна з та

Пт, 07/08/20, 23:54
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [977]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2485]
Вірш-пісня [525]
Вірші про Україну [1402]
Вірші про рідний край [765]
Вірші про мову [162]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [87]
Загадки [15]
Верлібр [141]
Елегія [50]
Історичні вірші [279]
Вірш-усмішка [965]
Вірші про сім'ю [385]
Вірші про рідню [138]
Вірші про жінок [646]
Вірші про чоловіків [101]
Вірші про військових, армію [186]
Вірші про Перемогу, війну [306]
Вірші про кохання [3188]
Вірші про друзів [706]
Вірш-казка [128]
Казка (проза) [26]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [312]
Вірші про дитинство [318]
Вірші про навчання [56]
Вірші про професію [78]
Вірші про eмiгрантів [144]
Вірші в перекладі [617]
Вірші про свята [193]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1171]
Вірш-тост, вірш-привітання [91]
Для мене поезія - це [185]
Поети [265]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [271]
Щастя - ... [558]
Жінка - ... [250]
Життя... [3860]
Філософам [1244]
Громадянину [821]
Метафізика [142]
Опитування для Вас:
Чи є у Вашому н.п. поетична спілка, клуб?
Всего ответов: 342

І як без статистики?
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 15

У 1936 році ви одружуєтесь, і можна тільки дивуватись, як вам вдалося знайти наречену з такими темними плямами у біо­графії. Ну, ось, наприклад…Народилась у напівпанській родині на території Австро-Угорщини, на три роки старша від вас. Батько вашої обраниці - людина з вищою освітою, отриманою у віденському університеті. Прізвище польське, Добжеський, але чомусь вважав себе за русина. У віці їсуса Христа, тобто у 33 роки, перейшов із католицької віри до православної. Виписував книжки і журнали з Росії, за що увесь час був під наглядом поліції. Мати вашої дружини — австріячка, з родини дрібних ремісників, дівоче прізвище — Грубек, нібито чеське, але насправді все ж  німецьке Грубер. Якщо додати Шикль, то вийде справжнє прізвище батька Гітлера. Та, може, він і був її родичем, бо походила ЇЇ мати з тієї ж місцевості.

До речі, на цій території мешкало багато чехів, і розрізнити за таких умов німецьке чи слов'янське коріння дуже важко. Є чутки, що в арійця номер один, тобто у біснуватого Адольфа, також чешське походження, та ще й з домішками єврейської крові. І мабуть, у цьому є сенс. Людина ненавидить те, до чого належить, і закохана у те, чого вона позбавлена.

Хоча зустріч ваша з вашою першою дружиною була випадковою, та не випадковий був ваш вибір. Вірус кровозмішення був, мабуть, притаманний і вам, і їй, то як же ви могли пройти один повз одного і не пересіктися?

Під час першої світової війни Галичина, де мешкали батьки вашої майбутньої дружини, була тимчасово захоплена російською армією, і батько дворічної Марії від щастя, мабуть, збожеволів. Він неодноразово виступав перед громадою, закликаючи підтри­мувати визволителів, збирав кошти для шпиталів, надрукував кілька нотаток у газетах з гучними закликами і гаслами на честь російських чудо-богатирів. Його дружина, яка взагалі була німкенею, теж ні в чому не поступалася чоловікові: промовляла на жіночих зборах, працювала у російських шпиталях, відбиваючи з лап смерті важкопоранених.

Та військова доля непередбачена. Наступ російських військ змінився відступом, і австрійці почали люто переслідувати усіх прихильників російського престолу. Довелося родині Добжеських-Груберів тікати, щоб не потрапити під жорна військово-польових судів, де для таких, як вони, існував лише один вирок — смерть. Уже невідомо як, але втеча вдалася. Через кілька місяців вони вже мешкали у Ростові. Пан Добжеський поривався до діючої армії, та раз-у-раз йому відмовляли, бо,як і завжди, до переміщених осіб у воєнні часи не було справжньої довіри. А його дружина знову ж таки працювала по шпиталях. І там з нею сталася дуже швидка метаморфоза...

З російської ура-патріотки ця німкеня дуже швидко пере­творилася на марксистку. І коли вибухнула революція, чоловік і дружина опинились по різні сторони барикад. Ян, чи як він називав себе, Іван Добжеський, кинувся на захист і відновлення скинутої монархії, а Катерина Грубек, а насправді Грубер, приставши до найрадикальніших революціонерів, навпаки, домагалася остаточної перемоги пролетаріату. Родині стосунки луснули. Гірш за все дісталося малій Марії, яка при живих батьках залишилася круглою сиротою.

Під час громадянської війни Ян Добжеський воював у білих арміях, був кілька разів поранений, на початку двадцятих років деякий час переховувався у Москві, а потім з підробленими документами утік за кордон. Жив у Софії, Празі, потім у Парижі, співробітничав у білій емігрантській пресі, працював таксистом, Офіціантом, метрдотелем, у 1929 році при таємничих обставинах випав з балкону і розбився на смерть.

Катерина ж Грубек, або Грубер навпаки, вийшла із війни переможни­цею. А далі — блискавична кар'єра жінки-революціонера, навчання, керівні посади, боротьба з різними ухилами, індустріалізація, колективізація і таке інше. Своє чесько-німецьке  прізвище вона змінила на Грибову, залишивши з німецької в ньому всі приголосні, а голосні повністю змінивши. Донька Марія перебувала майже весь час у знайомих і навіть малознайомих людей. Тільки на початку тридцятих мати і дочка почали жити під єдиним дахом, спочатку у Москві, а потім у Ташкенті, куди перевели Катерину на урядову посаду.

Проведення чисток у партії було для Катерини найулюбленішою справою, по-німецьки пунктуальна, по-слов'янськи запальна, вона не залишала своїм опонентам і шматочка території для захисту. Знаючи цю рису, їй доручали найскладніші завдання, і усі вона з честю виконувала. Тендітна  жінка з великими сірими очима і майже дитячими рисами перемогла у дискусіях чимало чоловіків, і не тільки перемогла, а викрила чимало прихованих ворогів.

Та усьому приходить кінець, у 1931 році її було заарештовано і невдовзі розстріляно. І довелося Марії залишати інститутські стіни і занурюватись у котловани новобудов. От в одному з них ваші шляхи і перетнулися. З-за цього шлюбу, до речі, ви не змогли продовжити освіту, як збиралися, і залишилися робітником. Та і робітником довго не втрималися. Довелося кидати насиджене гніздечко і майже тікати. Тільки тоді ви, нарешті, згадали, що у вас є матуся і старший брат. Брата серед живих вже не було, а двоє діточок маленьких та удовиця, усі напівголодні, стріли вас на порозі. Напочатку все складалося нібито і гарно. Влаштувалися До МТС, збудували для себе і дружини хатину. Це у вас теж пунктик, перш за все будувати окрему оселю, бо вживатися з людьми вам важкувато. Прожили ви кілька років, як у раю, так принаймі ви писали одному з своїх тодішніх приятелів. І раптом усе скінчилося. Дружина пориває з вами і їде з поляком Анджеєм Бездою до Львова, який нещодавно був приєднаний до СРСР.

Микола аж вибухнув, але лише у середині, а зовні навіть бровами не ворухнув. Що б там не було, а треба вислухати все до останнього.

Велике начальство зробило невелику паузу і піднесло до вуст маленьку порцелянову чашечку з кавою, та очі цупкі, мов у гадюки, тримали підслідного на прицілі. Микола витримав погляд, потім відвів очі і глянув на дітей. Вони вже занудилися у нерухомості та, залякані, не робили навіть спроби порушити тишу.

«У нас навіть миша по струнці з нори до нори - і нікуди більш!» — пригадались раптово жарти одного із слідчих.

«Так, ви вмієте залякувати, та проти сміливої людини ви безсилі!» — промайнуло у голові.

— А тепер останні дрібні та, мабуть, цікаві для вас подробиці, адже ви стверджуєте, що подальшої долі вашої пер­шої дружини  не знаєте. І вас вона не цікавить. А нас зацікавила, і ось що ми дізналися: у 1941 році, відразу після приходу фашистів, дружина ваша переїздить до Австрії і незабаром перетворюється на фрау Грубер, а незабаром те ж саме прізвище дозволили мати і її чоловікові, бо виявилося, що по матері він також німець. І усю війну подружжя новоявлених Груберів вірою і правдою служило третьому рейху, а вже після війни, уникнувши переслідувань і покарання, Грубери і досі у Австрії і зараз мешкають у Відні. Він на службі у поліції, вона у якійсь брудній газеті, що вдень і вночі марить про реванш. Ось так.

Може, вже досить гратися, а давайте розмовляти серйозно про ваші стосунки з німецькою розвідкою. Мовчите? Та що ж вам казати. Усе ваше нутро висвітлили. Жодного темного кутка не залишилося, де б ви мали змогу щось приховати. Справжнім життям ви ніколи не жили, тобто життям природним, увесь час вимушені були видавати себе за когось іншого. Дядечко Андрій зробив із вас покірного виконавця, увесь час, ще змалечку, ви були на службі у німецької розвідки, так скиньте ж із себе маску хоч в останню мить, розкайтеся, є ж у вас і доброта, й інші людські риси. Подбайте ж про діток, ви ж їх обожнюєте, і я

обіцяю, що ваше минуле ніяк не вплине на їхню долю, цокайтеся!

Високе начальство підняло вказівний палець угору і завмерло у картинній позі. Далі мовчати було вже неможливо, і Микола подав голос:

—       Дуже вдячний вам, громадянине, вибачайте, не знаю нашого військового звання, за таку увагу до такої нікчеми, як я. Знай все  намагаєтесь піднести мене на п'єдестал,' та повірте, я цього не вартий. Чи був дядько Андрій моїм батьком, чи ні, цього вже не доведеш. Ні його, ні матусі серед живих вже немає. Першу дружину я обрав за покликом душі. Я вже казав, і тепер не приховую, що більш за неї нікого в житті не кохав. Про існування Анджея я знав з самого початку, вона була закохана у нього, та вважала на той час його загиблим, таке повідомлення прийшло його батькам, а насправді він утік із в'язниці і подолав кордон. При першій же можливості він відшукав її, бо також не уявляв собі життя без неї. На жаль, саме я у цій історії був третім зайвим. Може б коли були в нас із Марією діти, все було інакше. Та вийшл як вийшло. А чому не було дітей? Це ж запитання я частенько задавав і собі, та відповіді не отримав. Саме через це після від'їзду Марії почав пиячити. Якби шлюб із Марією був фіктивний, навіщо це мені було, для конспірації, гадаєте? Та це ж безглуздя, навіть з вашого погляду. За те, ким стали Марія і її чоловік у подальшому житті, відповідальності я не несу, хоч би за якими законами, чи не так? Ще раз кажу: зізнаватись мені ні в чому, і я впевнений, що чи живого, чи мертвого, а врешті-решт, мене буде таки виправдано.

І тут раптом пролунав її слабенький тремтячий голос:

—       Миколо, чом ти такий упертий? Я ж такою ніколи не була. Про мене не думай, я нікчемна, і ти у цьому впевнився, але ж дітки, вони не тільки мої, але ж і твої. Хто ти і що, я не знала, а то б відсахнулася. Ти обдурив мене, тепер із ними до Сибіру їхати чи знущання односельців витримувати. Тобі усюди добре, а як нам , ти подумав?

Вона сама не розуміла, що говорила, а повторювала слово у слово все те, чому її навчав слідчий.

Миколу здивувала її мова, рівна, логічна, майже без помилок і без затримок:

- З чужого голосу співає, — промайнуло у голові, — зрадниця. Тільки залякали трішечки, і де все поділося? Боягузка! В цьому вона, може, і безвинна, але ставати на бік його переслідувачів вона не має


 права. А як переступила, то вже й не має права називатися не тільки дружиною, але й   людиною узагалі.

         Зчепивши пальці, тільки, щоб не розпочати розмахувати руками, Микола вигукнув:

Соромся, адже я твій чоловік. Про все, що сталося зі мною, я тобі розповідав: і про дядька Андрія, і дружину Марію хіба не так? Може, ти і не все розуміла, але чула і нібито співчувала? Якби ти рятувала дітей, я б вибачив тебе, але ж ти рятуєш лише себе, а на них насуваєш вічну ганьбу, як їм жити у світі, коли їх батько зрадник, вбивця, шпигун, фашист і таке інше? Можна йти до людей із таким батьком, як гадаєш? Ні, і ще раз кажу — ні. Ти лише жертва, тільки чия насправді? Моя? Ти їхня жертва

            І розчепивши пальці, він вказав жінці-зрадниці на велике начальство.

Вона зітхнула, злякано подивилась у той бік, в який вказував палець її чоловіка, і раптом заголосила:

—      Відрікаюсь від тебе, іроде! Вбивця! Вовкулака! Фашист! Не було у тебе серця, а замість нього камінь. Ох, душить він мене! Ой, батечку, навіщо віддали ви дитину свою за звіра! Як жити мені, бідолашній, з його дітьми! Хто пожаліє нас, хто на поріг пустить! Ой, пропадемо ми у широкому світі!

Високе начальство поблажливо похитало головою:

—      От слухайте глас народу! Востаннє — більше уже не почуєте.

Микола стискав зуби і мовчав, мов закам'янілий. І раптом маленька Катруся стрибнула з материних колін і підбігла до нього:

—      Татку! Татку! Не слухай їх, татку.

Далі слів уже не було, бо вона зарилася голівкою у його долоні і зашмигала носиком. Василько теж підійшов до нього:

—      Татусю, ти найкращий! Що б не казали, а ти все одно найкращий!

Такого вже й залізні Миколині нерви не витримали, сльози бризнули з очей і він захлинувся у риданнях.

Високе начальство подало маленькою ручкою знак, і дітей почали відтягати від батька. І вони майже не пручалися, бо були занадто залякані, але головне відбулося, діти не зрадили його. Діти відчули його правду, а ось вона — і він тільки зітхнув. А його вже вели довжелезними коридорами, спускали ліфтом униз до підвалу, штовхали у спину до обридлої камери. Він автоматично підкорявся жорстоким рукам, та на душі полегшало, мов промінчик сонечка торкнувсь його і дав надію на краще.

 

 


Додав: вершник (23/09/12) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 1618 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
Прочитала Вашу Попелюшку, хоч інших частин не бачила - ця мене захопила, хотілось продовження. Не знаю, чи готові читачі цього сайту до такої довгої прози, але я переконана, що вона віднайде свого вдячного читача, тому пишіть, головне, щоб це відбувалсь з потреби душі. Всіх Вам гараздів!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


           Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Молитва
00:02:59

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz