Маленька альтанка скупо мерехтіла останніми посмішками вечірнього сонця. Не надто знайоме але і не надто чуже місце на вістрі безлюдної вулички вперто підслуховувало сутінки. Це був один із тих жовтневих вечорів, коли наперекір пересторогам і обов’язкам хочеться зануритись в тишу. Я проходила мимо альтанки навіть не запримітивши його, цього підозрілого шороху, що натягував стомлену сутінь, як тятиву. За мереживом вицвілих арабесок хтось був. Присутність сторонньої людини трішки розбавила мою розмріяність, і за неписаними законами інтуїції я попростувала на звук. - Когось чекаєте? – чесно зізнаюсь, привітання пролунало аж надто нахабно, порушивши і так нетривку ілюзію спокою незнайомки. - Не зовсім. От тільки шкода. - Шкода, що я зіпсувала вам ідилію самотності? Прошу вибачити, я вже йду. - Та ні, стривайте. Дослухайте, якщо ваша ласка. Шкода, що мені вже немає кого чекати. - Доста прикро. Вам не болить, коли ціляться у ваші думки, посягають на простір для роздумів? - Аж ніяк. - То я матиму за приємність продовжувати. Знаєте, у нашому розтермосаному світі зберігається лише один ланцюжок, що скріплює думки, мрії і випадкові миттєвості. - Почуття? - Занадто мінлива грань людяності. - Мораль? - Ні, мораль – це наша незнайдена чаша Граалю. - Ваші аргументи заводять мене у глухий кут. Що ж це? - Культура. Останній незнесений постамент духовності, який дає змогу насолоджуватись усвідомленням того, що ти людина. І робить це у повній мірі, адже одночасно не дозволяє опускатись до тваринної сутності і по клаптиках розбудовує свідомість. Але і це у нас відбирають… - Смію заперечити. Культура – єдине надбання людства, що не підлягає оплаті і належить кожному, хто її прагне. Як же це можна відібрати? - Елементарним чином. Так звана масова культура, на мій погляд, як мінімум девальвація культури справжньої. - Ваш поділ на масову і справжню, чи я б сказала елітарну, культуру аж надто різкий і несправедливий. - Ви так гадаєте? Ви не помічаєте контрасту між цими поняттями? - Чому ж ні, помічаю. Проте справа зовсім не у відмінностях. І елітарна, і масова культура, якими б різними, а моментами і суперечливими не були б, є впершу чергу, гілками культури. Кожна по-своєму, вони окрилюють нас часто спускаючи на брудний асфальт. - Ви виправдовуєте масову культуру, всі ці безглузді комікси, позбавлені сенсу треки і аж ніяк не творчі фільми, що є дешевим хлібцем для неперебірливої публіки. - Який купець – такий товар. Хтозна, можливо масова культура є не відхиленням, а саме еволюцією культури елітарної. Мистецтво, яким би чистим воно не здавалось хоч іноді має спускатись на грішну землю. - Люди повинні тягнутись до культури, а не опускати її до свого рівня. - Свого рівня? Тобто зараз ви стверджуєте як Роскольников : «Лише один на тисячі, хто думає..» А можливо саме такі тисячі і формують думку. - Не скажіть. Діаманти завжди шліфувались однією парою рук. - Але віддзеркалювали у собі тепло сотень інших. - Не хочеться вас засмучувати але я таки не зможу змиритись із зіпсованістю навколишнього світу, культури зокрема. Ми дали оцінку усім колізіям історії, але самі так і не наважились здійснити власні мрії. Ми шукаємо культуру, не створюючи її. Ми критикуємо чужі життя, не проживаючи власних. - Мені болять ваші думки. Аж надто вони подібні до реальності. Пронизливий звук – звук порваної тятиви взаємності припинив наш діалог. До альтанки досить незручно втулилася тиша. Холодні доторки осіннього вітру нагадали, що час простувати додому. Ми розійшлись навіть як слід не розпрощавшись і до цих пір я не знаю ні імені, ні приблизного місцезнаходження тієї незнайомки. Тим не менш я запам’ятала той день, і ту ромову, котра так принагідно його розфарбувала. Чому? Просто в житті завжди слід щось пам’ятати – шукаючи власну зірку на запиналі теплого неба чи стоптуючи чергові черевики. Щось більше ніж просто спогади. Щось більше ніж просто слова.
Дякую, пані Катерино за прочитання. Тема, зачеплена у творі, дуже турбує мене, адже дуже прикро що сучасна література фактично не створює глибоких творів, а класика, на жаль, так і залишається прерогативою минулого. Всі чіпляються на масову культуру, як більш "ходовий товар", плутаючи культуру з комерцією. І звісно, що дуже і дуже хочеться дотягнутись до таких висот, аби змогти створювати елітарні літературні твори. Можливо цей етюд в майбутньому буде лише частинкою великого твору, але це вже пізніше.
У сучасній літературі не так вже й мало хороших, глибоких творів. Як на мене - проблема полягає не у відутності вартісного у ній, а у відсутності бажання її друкувати, а відтак реалізовувати. Наразі ж пропозиція не задовільняє попиту у більшости випадків. А обираючи з того що є, прививаємо собі думку, що хороша література відсутня. Та це не зовсім вірно...
Можливо ви й праві, адже який купець - такий й товар. Але думка про певну примітивність сучасної літератури напрошується сама собою, коли поверхнево її оцінюєш. А можливо слід черпати глибше.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
