На останнє побачення із ним дружина так і не
поїхала. По-перше, і сама не хотіла, бо своїми побоями, він давно вже вибив із
неї всі залишки кохання, яке колись поєднувало їх обох. А по-друге, на руках в
неї був вже другий синочок, якого вона назвала Валериком, бо саме так
звався хлопчик, у якого вона була потай
закохана ще у сьомому класі школи.
. . .
Ось так і розпочалось її вдове життя. Валерик
народився справжнім красунчиком, з великими блакитними оченятами. Із довгим
віями. Вона порівнювала його із старшим сином і, звісно це порівняння було завжди
на користь молодшого. Старший же із худеньким загостреним личком, маленькими поросячим очиськами, захоплення ні
в кого не викликав та навпрочуд стрункий і добре складений дорослішав просто на очах. У два рочки він
розмовляв вже, як майже дорослий, і чужі люди неабияк дивувалися з цього приводу. Він не тільки
правильно ложку у ручці тримав, а вже і виделкою користувався. А із посуду
розбив лише тільки одну чашку, за якою потягнувся, а був ще малий на зріст і не
втримав. Пересувався ж по хаті легко,
майже не чутно, і мати неабияк дивувалася, наче не дитина, а тінь
пересувається, що ж то із нього далі буде? Навіть і легкістю своєю походив старший на свого підступного батька,
на той час вже доцента одного з вузів, якого мати встигла вже майже і забути,
бо по саму маківку занурилася у сірі безрадісні будні, бо не було поруч жодної людини, до якої
вона могла б звернутися хоч із чимсь. Всі обходили її стороною, всі відвертались
І це ще збільшувало пристрасть до алкоголю, хоча вона і добре
розуміла згубність цієї звичка, та вже була не владна над собою.
Злидні, на які поступово обернулося життя,
примусили її знов повернутися до роботи на фермі, та сил в ній
вже майже не залишилось. Відбиті чоловіком-звіром внутрішні органи
доволі часто давали про себе знати. Постійна пиятика тримала її у постійнім напівсніі. Жінки, що поруч працювали, поза очі глузували із неї,
називали неробою і ледащою. Терпіли її лише заради маленьких діточок , та терпець людський вже уривався.
Так і промайнули три роки. Старшому виповнилось п’ять. Він давно вже був справжній і вправний її помічник по
домашніх справах. Валерик же швидкий і непосидючий все поривавсь вчинити якусь
шкоду. Із ним ставало все важче, та вона намагалася не звертати на це уваги.
Гадала, підросте, візьметься за розум і стане, як усі. Та помилилася, люта
батьківська порода поступово прокидалася у ще зовсім малій істоті. Він не
бавився із кицькою а намагався ухопити її за хвіст і смикнути із усієї сили. А
сили вже і тоді було йому не бракувало.
Коли ж кіцька виривалась і дряпала його, він загоняв її в якийсь кут і починав
бити ногами, та так, що та бідна аж скавчала. Вона, коли бачила таке , давала давала
молодшому прочухана, та він вже за мить, сяючи батьківськими блакитними очима,
починав гонятися за куркою чи гускою, від чого на увесь двір здіймався такий
галас, що сусіди починали зазирати за паркан, хитати головами і казати: - ну,
весь у батька! Такий малий, а лють із
усіх шпарин так і лізе. Нічим її і не
зупиниш.
Одного разу
виклянчила мати у бригадира підводу із впряженою до неї старою подертою
по обвислих боках кобилою і відправилася до сусіднього лісу, де його як раз
проріджували і можна було
безкоштовно зробити неабиякі запаси дров на усю зиму
Коли ж понакидала повну підводу сухостою і вже збиралася повертати додому, раптом почула поблизу від себе якийсь шурхіт і
ворушиння. Вона пішла у напрямку цього шурхоту і побачила на землі
закривавленого чоловіка, що усе
намагався сісти, та це ніяк йому не вдавалося. Мати підхопила його під пахви і
всадовила, так, щоб він міг спертися на товстий стовбур дерева..
- . Що трапилось із
вами? – злякано запитала вона. Закривавлений чоловік подивився на неї глибоко
запалими під густі темні брова очима і відповів надто вже спокійно до того
стану, у якому перебував.:
- Та нічого такого вже
особливого для наших часів.. Пограбували мене. Підгледіли мабуть, як господар,
якому я дах залізом перекривав, зі мною розраховувсь, і вистежили, а вже у лісі здійснили напад. Я ж за фахом покрівельник. Тому завжди і
підзаробити вдається. Та не поталанило
на цей раз, і, бачите, що сталося. А
тепер допоможіть мені, будь ласка, підвестися, бо ніяк не второпаю, що ці
нелюді із зі мною зробили. Така слабкість, що хоч вмирай.
Вона
спробувала, та на ногах він зовсім не тримався і їй прийшлося дотягти його до
піводи і покласти, мов якусь колоду, поміж інших колод, що там вже лежали..
Повернувшись до села, вона не поїхала до хати а відвезла його до медпункту. На
щастя фельдшер був на місці. Разом вони завели його до приміщення і поклали на
кушетку. Вона швидко розповіла про те, що трапилось і заспішила до себе, бо в
хаті залишилися ще зовсім малі діти, яким був потрібний постійний догляд, бо
день був вихідний і ані ясла, ані садочок не працювали.
У понеділок її викликав дільничий. У нього сидів слідчий, який вчинив
їй довгий прискіпливий допит, та вона нічого не змогла йому розповісти за суттю
справи, бо самого нападу і побиття покрівельника у лісі не бачила. Слідчий,
промучившись із нею більш, ніж годину, відпустив , сказавши наостанок: - А
зранку, громодянко, ви все ж втримуйтесь від алкоголю, бо як на роботі із вами
трапиться якась травма, вам у вашому алкогольному стані ніхто і копійчини не
заплатить. Соромтесь. У вас же діти. Про них потрібно піклуватися, а ви собі таке
дозволяєте.
Минув час. Вона вже почала
забувати страшну пригоду у лісі. Та
раптом на порозі хати з’явився той самий чоловік.
- Доброго вам дня! –
привітався він, - а я до вас із подякою, бо, як би не ви, не перебувати б мені
сьогодні серед живих Виявилось, що крововиливи були в мене такі, що довше кількох годин я б і не протримався. Так що ви
моя рятівниця, і саме вам я забов’язаний своїм другим народженням. Ось пролежав
у лікарні майже два місяці і відразу до вас. А тепер говоріть, чи вчасно, бо
якщо ні, то я піду геть і не ображусь.
- Та що ви, що ви? –
аж зашарілась від хвилювання вона, -
роздягайтеся. А в мене в невдовзі і обід поспіє. Ось і посидьмо разом та й
поспілкуймось..
З цього власно і почалось. А десь через місяць він вже перебравсь
до неї, бо власного житла не мав. Із дружиною кілька років тому розлучивсь і добровільно залишив їй
хату. Причиною ж розлучення
виявилась та сама, що і в неї пристрасть
до алкаголю. Ось їм би , двом
людям, що після довгих невдач і
поневірянь вирішили об’єднатись для створення
нової родини, втриматися над прірвою,
підтриматиати один одного, зупинитися хоч на самому краю. Та де там! Поринули
до неї із головою
|
у Вас 
1
