Через стіну чути голоси і сміх. Квартиру заповнює запах сигарет і дзенькіт келихів. Я сховалася в кімнатці і сиджу вдивляючися в темряву. Антропофобія прогресує. Тихо схожу з розуму. Темрява набує рис предметів. Бачу стіл. Ліжко. Крісло. В цій кімнаті ніколи не було крісла. Що ж це? Точно крісло. Підходжу, сідаю. Воно мягке. Сміху і голосів більше не чути. Слухаю тишину. По тілу розбігається спокій. Тьма знову вдаряє по очах і заповнює собою простір. Я що, заснула? Як довго я проспала? Щось мягке. Нічого не видно. Згадала, я ж в кріслі. Тихо. Вони пішли? Давно? Щось змінилося. Повітря наповнилося невідомим запахом. Гидкий запах гниття, який наче наркотик, змушував вдихати його ще і ще, повними грудьми. Від нього хотілося втекти, тільки спершу вдихнути востаннє, ще тільки раз, це останій раз... Зір не повертається, на очах чорна плівка. І тишина. Жодного звуку. Ні вітру за вікном, ні звуку машин. І ліхтарі з надвору не світять. Я точно вдома? Може я втратила чуття? Я... я кричу? Я не чую крику! Що сталося? Запах роздирає ніздрі. Нюх є. Щось мягке. Я відчуваю. Я відчуваю щось мягке. Справді, я ж в кріслі. В голову прийшла божевільна думка. А смак зберігся? Сміху не чути. Страх липкими пальцями торкнувся спини. Знову. Що це? Стіна? Я її торкаюся. Гола стіна. Дальше. Вище. Ще дальше. Нічого немає. Вмикач має бути біля дверей. Тепер знайти двері. Дальше. Дальше. Хіба кімната така довга? Щось є. Це він. Я бачу світло! Радість зжала горло, тільки вдих і видих, вдих і видих. За вікном світить ліхтар. Шум рідкісних машин не чути через сміх і голоси з кухні. Дзенькіт келихів, запах сигарет. Справа ліжко, впереді стіл і книжкові полиці. Картини жінок в бальних сукнях, готичних красунь в корсетах і фіолетових метеликів закривають білі стіни. Крісла немає.
Не знаю який зміст вклав автор , а в мене думки починаються заглиблюватися в ширший зміст.Психіки чи психологічного не дуже бачу.Мені чомусь ідуть на думку інші алегорії змісту - ніби всі ми живемо в закритому просторі, бенкетує ніби влада на наших кістках, а я все знаю...відчуваю гнилість їхнього життя , і деколи хочеться як і вони... але стіна моралі не пускає... Я думаю , якщо автор зумів ввести в зміст глибші алегорії, то як на мене це добре. я не майстер прози, але все непогано оформлено.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком! 