Коли блискавка розпанахує навпіл простір від неба до землі, бурчить, а потім ляскає грім і хмари, які вже не в силі втримувати в собі тони води, проливають воду рясним дощем, мені завжди згадуються хвилини дитинства. Мама дуже боялася блискавки і грому, паніка в її очах лякала нас з братом. Ми приту-лялися до неї і нам здавалося, що ми рятуємо її від цього страху. Але мама брала нас за руки і швиденько вела в залу, найбільшу кімнату в будинку, де стояло їхнє з батьком широке ліж-ко. Вона "запихала" нас під нього, залазила до нас ... і світ зразу змінювався: страх в мами-них очах зникав і до нас знову усміхались такі рідні, голубі, з іскорками посмішки, очі. Ми притулялися до неї з обох боків, мама нас обнімала і починала розповідати історії свого життя, або переказувати прочитану недавно книжку. Затамувавши подих, ми слухали мелодію ма-миного голосу і було так затишно і тепло, що так хотілося, щоб блискавка і грім ще трошечки поблукали небом. Коли на дворі все стихало, ми вилазили з-під ліжка і голосно, втрьох, сміялися. Ми були такі щасливі, що в цей "страшний" час були разом, а мама, цілуючи нас, промовляла: "Було зовсім не страшно. Правда?". Тепер, через туман років, я всміхаюся крізь сльози і так шкодую, що вже ніколи ми не зможемо разом сидіти під ліжком і слухати мелодію маминого голосу. Але я так вірю в те, що мама і брат дивляться на мене із своєї вічності і розуміють мою сумну посмішку на заплака-ному обличчі.
ПАНІ ОЛЮ, РОЗПЛАКАЛАСМЯ РАЗОМ З ВАМИ, БО ТАК І МОЯ МАМА В ГРОЗУ СИДІЛА ПОРУЧ З НАМИ ПРИ ЗАСВІЧЕНОМУ КАГАНЦІ І РОЗПОВІДАЛА СВОЇ ДИВНІ ІСТОРІЇ. ТАК САМО І Я ВЖЕ НЕ МАЮ МАМИ ТА ЧАСОМ ЗГАДУЮ ТІ ЧАСИ. СПАСИБІ ЗА ПОВЕРНЕННЯ В ДИТИНСТВО.
Я також боялася грози і якщо мама була вдома то я міцно горнулася до неї , бо знала,що вона здатна захистить від любого лиха І ще я думала,що дорослі грози не бояться,коли стала сама дорослою-зрозуміла,що помилялася... Щемний спогад,дякую,п.Ольго!
Мила Оленько,до болю рідна історія.Я теж в дитинстві дуже боялася грози і завжди пригорталася до мами.Боюсь її і зараз,але згадавши мамині слова:"Не бійся ,доню,то Бозя везе по небу калачі для діток" я заспокоююсь.Спасибі за таку гарну історію дитинства.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
0
