Добре! А тепер викрути руки і потримай. Так, а зараз срава за мною. Ось і впоралась – нікуди вже не дінеться. Після цього вона вправно вміло і міцно зв’язала руки за спиною, тому, що тримав її за волосся, поки двоє по черзі гвалтували. Мерзотник крутив головою, щось мурмотів та був безсилий опиратися – він все ще не міг прийти до тями. Тепер залишалося ще двоє, та зв’язувати їх було вже нічим. Та тут із темряви висковзнув, мов примара, у білій сорочці той огрядний наляканий чоловік, що привів його сюди. - Ладочко! Сонечко моє! – заметушився він , - з тобою все добре? Вона зиркнула очима у його бік, потім напружилась і плюнула йому просто у вічі: - Ось тобі, негіднику! Тільки на таке ти і заслуговуєш. Геть з моїх очей! Така зрада вибаченню не підлягає.. - Та я! – тремтячим голосом заголосив огрядний. – Їх он скільки було, а я лише один. Щоб я міг проти них? До того ж у них і ніж. Я бачив, як вони до твого горла його прикладали. Я так злякався! - Так ти все бачив – Звідки ж? – запитала жінка, вже явно глузуючи... Але огрядний був настільки збитий з пантилику, усім, що трапилось, що не помітив усіх цих тонкощив, а відповів, мов на духу: - Та звичайно з кущів. Я тільки но нужду почав справляти, а вони на тебе, як кинуться. І аж четверо. Що б я проти них?.. - А ось він, - хитнула вона головою у його бік, - якось таки із ними впорався. Он які красені лежать. Любо дорого подивитися. Та що я тут із тобою базікаю – часу ж у нас обмаль. Виймай ремінь із брюк та давай сюди. Третього в’язати час. Третій був той, що стояв на стрьомі. Часу минуло вже досить і він потроху почав оговтуватися і наміть намагався підвестись. Прийшлось йому дадати добряче і він знову надійно відключивсь. Коли і третього було кинуто на землю із міцно скручиними за спиною руками так, що він мав тільки змогу потихеньку щось скиглити, жінка підійшла до четвертого, саме до того, з-під якого і було її витягнуто. Занесла над ним ногу і вдарила під ребра: - У. Падлюко! Так би і вбила негідника. Та четвертий із звернутою шиєю був в такій відключці, що навіть і не ворухнувся. - Мабуть я таки зламав йому шию, - майнуло у хлопця в голові, - а що як помре? Стривожений він нахилився до лежачого мерзотника і торкнувся його грудей. І відразу на серці полегшало. - Дихає сволото! І серце б’ється. Просто йому більше за інших дісталося. Та це ж за справу. Нічого його жаліти. А то він вже готовий рознюнитися, як минулого разу рік тому у лісі. Ні, на цей раз, обійдемось без сентиментів. Він підхопив лежачого мерзотника і перевернув на живіт. Заломив руки. Та чим в’язати – ременців не залишилось. Замисливсь та лише на мить, бо зрозумів – з довгого рукава сорочки огрядного виійде добра і надійна мотузка, навіть краща від тих ремінців. Без зайвих слів витяг із кишені фінку, що раніше поклав туди, підійшов до огрядного і ухопив того за правицю. Той остовпів від жаху і заплющив очі. Та хлопець аніяк не прокоментував свої дії, а, натягнувши тканину рукава сорочки одним блискавичним рухом, як справжній кравець, відтяв від сорочки потрібний йому рукав, а потім розвернувши огрядного відтяв від його сорочуи ще і другий . Передавши обидва рукави жінці, хлопець завернув руки четвертого мерзотника за спину, і жінка тут же зав’язала найміцніший морський вузол, такий що і шторм у відкритому морі витримає. Впоравшись із злочинцями, жінка почала оглядати свою понівічену блузку. Намагалася запахнути її і так і сяк, та нічого не виходило. Хлопець помітив це і зкинувши футболку, що була на ньому, простягнув їй: - Вдягайте, а я вже і так обійдуся. Жінка скинула з плечей роздерту блузку і вже за мить була вдягнута у його футболку. - Спасибі тобі, - сказала вона, - ти з одного плгляду без слів все розумієш, а цього тюхтія завжди у спину штовхати треба. А скажи но мені, голубе, - звернулася вона до огрядного, - де ти піджак з переляку загубив?. Твоя дама змерзла, Огрядний наморщив лоба: - Так він у автівці залишивсь. Я його на заднє сидіння поклав, а після цього. автівку на ключ зімкнув Та тільки ж ключи, перш ніж до кущів бігти, я тобі віддав. . - Так, погодилась жінка, - та тільки мерзотники, руки мені заломивши, із кишені їх і витягли. До кого ж саме вони потрапли?. Здається до цього. Саме він в них за ватажка, і тому під нього першого я потрапила. Ну, мерзотнику, повертайся, як жінка наказує, а я тобі у пику, у пику плюну – від усієї душі. Ось так. Що супишся, задоволення отримуєш? Певно, що так. Та пручатися не вийде – бо руки тобі добре вкоротила. Тому і не утрешся. Так і лежатимеш, поки не засохне. Ну, а тепер роздивимось, що тут у тебе. У цій кищені немає, у тій теж, а ось туточки саме вони і є. Добре. А тепер, - звернулася вона до огрядного, біжи, заводь та підгоняй поближче. Завантажувати будемо. Огрядний мовчки ухопив ключи і пірнув у темряву кущів, що оточували галявину. Жінка подивилася йому услід і промовила викрививши вуста: - Божечки! І саме ця гидота – мій коханець. А я, дуреапа, ще й і по службі його просуваю, Саме завдяки мені він і квартиру поза чергою ось, ось отримає. Заради його забаганок я батечку рідному майже вже голову прогризла. Та хіба це головне. Я ж йому себе подарувала, мов ляльку, і він бавився мною, як хотів. Яка ж сліпа була! Боже ж ти мій, яка дурепа! Ну, що ж – отримала по повній, те, що заслужила. Романтичного побачення на природі під зоряним неюом забажалося? . Ось воно і відбулося під чотирма гвалтівниками. А цей... цей навіть і не намагався захистити, а втік. Може він їх ще зазделегідь побачив і втік, щоб не наразитися на небезпеку, а мене кинув напризволяще. І ці мерзотники, гадаю, не випадково напад на нас вчинили, а вистежили . Бо кожної середи ми сюди тішитися під зорями приїздили. - Ти не смійся – прикрикнула вона на хлопця, хоч той навіть і не думав смятися з неї, - Облаштування усього для мене вкрай важливо. – продовжувала жінка, - Ну, не полюбляю я сірятини і тягомотини, така вже народилась. Уся в матусю – точнісенько. А та у море все запливала, та на таку відстань, що і берега видно вже не було. А всі ж попереджали: - Ну, що ти робиш – у тебе ж донечка маленька, хто нею опікуватися стане? Попереджали, попереджали, та марно - потонула у тридцять років, мені тоді ледь шість рочків виповнилось.. .. - Виговорившись, - жінка всілася на траву, обхопила коліна цупкими пальцями гнучких рук і заридала просто поруч із пов’яними нею гвалтівниками. Він стояв над нею. Йому було і боляче і прикро, та втішних слів для неї не знаходилось у його голові. Усі слова, які спливали у мозоку здавалися нещірими і недоречними поряд з горем цієї дивовижної незрозумілою і такої привабливої для нього жінки.. - Вона схожа на мене! – чомусь виникла в нього думка, -Я теж полюбляю казки і завжди пориваюсь кудись. Та чомусь завжди зупиняюся на півдорозі, а вона у бажаннях завжди йде до кінця. Та тут раптом загуркотів мотор, і на галявину вирулила чорна "Волга”. Дверцята різко відчинилися і з неї вистрибнув огрядний. У руках він тримав темний пиджак, який і накинув відразу жінці на плечі. Та зиркнула на нього з-під лоба з огидою, та мовчки, мабуть слів і неї вже не залишилося. Тепер огрядний всіма силами намагався видавати із себе енергійного, повністю впевненого у собі чоловіка. І, як не дивно це вдавалось йому і досить непогано. Мить, був ще тут, а вже за мить відмикнувши багажника замахав хлопцеві рукою: - Тягни сюди, того, що поближче. Багажник великий – на трьох точно висточить, а не висточить місця для четвертого, так покладемо його на підлогу між задніми і передніми сидіннями. І дивно річ. Не сперечаючись він підкорився словам огрядного і потяг першого мерзотника до багажника. Удвох підняли його, вкинули усередину і заштовхали поглибше. Троє мерзотнків хоч і щільно прижатих один до одного все ж розмістилися у багажнику, а ось четвертого, як вірно оцінив огрядний, прийшлось заносити до салону і вкладати на підлогу. А щоб не набридав своїм скиглінням до рота йому вставили добрячий кляп із другого рукава сорочки огрядного. Коли "Волгу” було завантажено, - огрядний наблизився до жінки, обняв її за плечі і промурмотів ніжно: - Ладочко! Уставай! Час їхати. Жінка скинула покладені їй на плечі руки огрядного та знову мовчки. Потім посиділа ще трішки погойдуючи головою і підвелась важко опираючись руками у землю, а руки, що услужливо простягнув їй огрядний ніби і не помітила.
| 
у Вас 
0
