Крізь ворота під’їхали до висого ганку старого двоповерхового будинку.і зупинились. Тут їх і наздогнав Гнат Дмитрович, а міліціонер затримався ворота зачинити . Десь за хвилину і він повернувся брязкаючи зв’язкою ключем і, посміхнувшись Гнатові Дмитровичу, сказав: - Ну, що? Як на місці, то і вивантажуватись час. Піду гукну хлопців, бо без діла вони вже і засиділися мабуть. Час і розім’ятися трохи. . - Міліціонер піднявся по сходинках і постукав у зачинені двері, примовляючи: - Гей, де ви там – розіспалися? Прокидайтеся, та хутко, бо тут для вас роботи привалило. Не сачкуйте, а до справи. Двері розчинилися і через них, наввипередки, відштовхуючи один одного, вивалило на ганок п’ятеро молоденькіх хлопців у міліцейському однострої.. - Ну, де тут злочинці? Цікаво подивитися, які вони на вигляд, звичайно, коли справжні,- пожартував один з них - Ну, Терещенко! Далеко підеш, як до усіх дірок свого довгого носа совати будеш. Помовч, і слухай наказ. - відразу затулив рота Терещенкові міліціонер, що перший вийшов до них. Він явно був тут за старшого. На його погонах хлопець помітив широкі старшинські лички. - Дивно, - промайнула думка, - минулого разу, після того, як у лісі трапилось, два капітани і майор зустрічали. А тут... Та мабуть це лише ті, що на чергуванні, а всередині зовсім інші зустрінуть Він би і ще стояв розмірковуючи, та його ліктя торкнулися пальці Гната Дмитровича, і він почув: - Заходь, заходь - тут вже і без тебе впораються, бо справу свою ти виконав навідмінно, а тепер декому аж терпець урвався потиснути твою руку, і порозмовляти по-дружньому. Хлопець ще і через поріг не переступив, а йому вже простягав руку кремезний здоровань із непокірним смоляним чубом: Ну, давай знайомитися, герою. А мені вже терпець урвався чекати. Бо тут про тебе вже і легенди розповідають, як один хлопчик, ще зовсім шкільного зовсім віку голими руками, чотирьох рецедивистів переміг і обеззброїв. Тобі б до нас йти. Нам таки вкрай потрібні. Та що базікати. Заходь до кабінету, там вже ціле товариство чекає на тебе. Кабінет, до якого увійшли, був просторий, та вкрай заповнений чоловіками і в однострої, і у цівільному. Хлопцеві якось ніяково зробилось: - Невже стільки людей із великими зірками на погонах, глибокої ночі, і всі заради мене. Та, ні - це все заради того, що батько згвалтованої жінки Лади надзвичайно поважна і впливова людина. А я тільки інструмент, який мов скальпель, вчасно позбавив людину смертельної небезпеки. Він стояв розгублено посеред кімнати, а чоловік у цівільному вже підставляв йому стільця і відсторонював найбільш цікавих убік. Він всівся на стілець і побачив прямо перед собою сивого вже літнього чоловіка у однострої, на якому блищали погони із великоми трьоома зірками на кожному. - Полковник – визначив він., - Диво і такого серед ночі підняли. Хто ж він є насправді батько жінки, яку я вирвав із лап гвалтівників? Та не в цьому справа, головне, що не сталося найгіршого, а до нього вже зовсім близько було. Його думеи обірвав голос полковника: - Ну, давай, давай, розказуй, як все насправді було. - Та я і не знаю, - знітився хлопець, - Йшов собі і йшов до гуртожитку через парк під канатною дорогою. - А чого ти потрапив туди у такій пізній час? – спитав хтось із оточуючих. - Та настрій поганий був, хотів заспокоїтися. Я так завжди роблю у подібних випадках. - А тебе що дівчина полишила? - Ні! Я перший вступний іспит провалив. В универсітеті. - А! Он як! Бачиш, як вчасно ти його провалив. - Ви що смієтесь? - образився запальний хлопець - Та ні, ні, - запевнили всі хором. Продовжуй. І він ретельно виклав усі події того жахливого вечора. А поважні чоловіки, що з’юрбилися навколо нього, тільки хитали у захваті головами і просили:. - Ну, далі, далі розповідай! І він не тільки розповів, а ще й показав на прикладі кулькових авторучок, яких вдосталь було розкидано на зеленій поверхні великого письмового столу усю диспозицію свого блискавичного переможного двобою. І тут його штовхнула думка:. - А що тепер буде із тим, кому я у запалі боротьби можливо шию зломав. Тоді він вже не підійметься. А винний буду я Його розгубленність помітив полковник: - Молодий чоловіче, а чому ви так здригнулися? Щось згадалося? Тоді не тримайте у собі, а розкажіть, може це важливо для справи. - Та тут, - така закавика сталася - невпевнено почав він, та потім взяв себе до рук і продовжив вже спокійніше, - Він попереду був. Та ще й лежав... ну, ви розумієте. І я не знав, як підступитися, щоб закінчити одним духом і в той же час не нашкодити їй, ну потерпілій. Ось і вирішив я використати захват ззаду та ще й ривком. Ну ось так, Коли б я самбист чи борець був, діяв би білшь професійно. А так я мабуть дуже різко на себе взяв і шия у нього хруснула, і він втратив свідомість. І тепер боюся, а як я йому хребет переломив - що тоді? Він же більше не підійметься? А ось ти про що? - здивувався полковник, - звичайно і із злочинцями треба поводитися відповідно до сітуації. Але ж ти діяв в екстремальних умовах. Хіба можливо за таких все розрахувати. Тому не побивайся. Негідник посягнув на найсвятіше – гідність жінки. І будь яка протидія цьому правомірна. А можливо ти і перебільшуєш – отямиться цей злодюга – на таких, мов на собаці усе заживає. Я вже знаю з власного досвіду.. Тут у двері постукали, і полковник вигукнув, - заходьте, заходьте, - і до кабінету увійшов той самий старшина, що зустрів їхню автівку: - Усі доставлені і готові давати покази. - Добре, - хитнув головою полковник, - чекайте ми не забаримось. Пішли не усі, а тільки полковник, той у цівільному, що стрів його на порозі і худорлявий капітан, хоча і молодий та вже з величенькими залисинами. Від чого чоло його здавалося надмірно високим, а підборіддя надмірно маленьким, майже зрізаним. Хлопець, хоч його і не запрошували, також протиснулися слідом за ними. У кімнати, до якої вони увійшли, стояло троє злочинців в оточенні міліціонерів, четвертий із вивернутою шиєю лежав на ношах поставлених на стільцях. Руки в усіх вже були у кайданках. - Вправно працюють хлопці, - подумалося хдопцеві, - на відміну від мене знають, як поводитися із таки контигентом. Це я, як би не зґвалтована, але мужня Лада так би і не знав, яким чином їх пов’язати, щоб не розпорошилися, мов ті миші, в усі боки. . За невиликом столом у кутку сидів якийсь чоловік у цівільному в окулярах. З іншого боку столу, розтошувались Гнат Дмитрович і його дочка Лада, а на достатньо великій відстані він них розгойдував старенький рипучий стілець огрядний Валентин. . При їхній появі чоловік в окулярах підвівся з-за столу, і, хоча був у цівільному, струнко по-військовому витягнувся перед полковником і допові: - До опізнання все готово. Затриманні і потерпіла на місці. Також і двоє свідків Дозвольте починати.. - Починайте! – махнув рукою полковник. - І почалася довга набридлива процедура: хто, де проживає, яким чином опинився на місці злочину, яку роль відіграв. у подіях, що трапилось. Його майже і не допитували, бо хтось якимось чином вже все занотував під час його розповіді у кабінеті полковника. Коли із формальностями було покінчено, полковник окинув всіх суворим поглядом і звернувся до чоловіка за столом: - Ну що ж, усе, як воно відбулося насправді, з’ясували, а тепере перейдемо до того, яким воно у справі виглядати повинно. Зрозуміло?: Ви вже повідомлені? Тоді слухаємо ваші пропозиції. І вже за мить із слів чоловіка у окулярах почали вимальвуватися зовсім інші не сьогодняшні події, але, як у казці, до них виявилася причетна вся та ж четвірка злодіїв і гвалтівників. Необізнаний. Він не знав, що так, за звичай, на когось перекладають, так званий глухар, тобто справу, у якій слідсто зійшло у глухий кут, а начальству з якихось причин вкрай необхідно покарати винних, хоч справжніх, хоч удавних та все одно призначених на цю роль.. . І дійсно злочин, що переклали на затриманих був майже подібний тому, який на самому початку було зупинено завдяки рішучим і вчасним діям хлопця. Дочка директора одного з найбільших радгоспів у області, поїхала із своїм хлопцем на ночівлю до водосховища на його мотоциклі. Трапилося це на травневі свята. Батько, заклопотаний справами помітив зникнення дочки тільки тоді, коли його про це повідомила наполохана мати: - Мабуть треба вже щось робити. Відпросилася із Андрієм на одну ніч, та вже дві доби минуло а ше досі ані слуху, ані духу. Батько, нагримавши, на слабкодуху дружину. підняв на ноги увесь район. Шукали довго і ретельно. Та наслідків ці пошукм не мали аніяких. І тільки вже у червні рибінспектор виявив у гущавині плавнів два спливлі вкрай пошкоджені трупи – чоловічий і жіночий. Опізнати їх вдалося лише за вторинними ознакоми - на чоловічому трупіі знайшли татаювання на лівому плечі у формі якора, бо хлопвець змалку мрічяв про мореходку, і срібний вставний зуб у верхній щелепі зліва, бо справжній було вибито два роки тому у бійці. Жіночий труп визначили за колишнім переламом на лівй нозі, характерним сузір’ям родимок на спині і шраму від виддаленного апендициту Обидва трупи були страшно поневічені страшними глибокими.ножевими ранами у великій кількості. Трохи пізніше було знайдено на глухій сільській дорозі і мотоцикл вбитого хлопця. Його опізнала мати загиблого. Та ні місця злочину, ані його знарядь знайдено так і не було. Звичайно і підозра ні на кого не впала. Начальство тисло на слідство та все було марно. І ось раптом така можливість. Один злочин підмінити іншим і одним рухом одне пригасити, а інше вирізнити. Справа була лише за технікою. А у ній слідчі були справжніми асами. . Затримані звичайно поопиралися. Та недовго. Роботу із ними було проведено на вищому рівні. Вони аж звивалися, мов оті змії, від потужних ударів чобіт тих, що проводили дізнання. Вибиті зуби не випльовували, а ковтали, і потім із шлунків вони ще довго відгукалися гучною гикавкою . На своє щастя усіх цих страхіть хлопець не бачив. В той час він вже відбув із райвідділку на чорній "Волзі”, керованій огрядним Валентином. Його б вже давно післали під три чорти. Та Гнат Дмитрович і його дочка не мали водійських прав, а хлопець мав лише права тракториста, і тому не наважився запропонувати свої водійські послуги. Безсонна ніч, уся на нервах, вже давала свої ознаки. Паморочилась голова, давило у скроні. І він попросив відвезти його до гуртожитку. Гнат Дмитрович погодився з однією умовою – зустрітися наступного дня і гідно відзначити завершення усіх страшних подій минулого жахливого вечора Лада, коли він відчинив дверцята, обернулася до нього, подивилася глибокими і темними у напівтемряві очима, і, видавивши із себе, хоча і вимушену, та все ж посмішку, проворкувала: - Я так забов’язана тобі. Розумієш? Самим життям. Тому і не відстану, поки не віддячу, як належно. Ми із татом чекаємо тебе тебе пів на восьму. Ось тобі адреса, якщо заблукаєш, і номер автобусу, який довезе тебе прямо до місця. А адресу твого гуртожитку я ще у міліції виписала. Так що все одно знайду. Нікуди від мене не дінешся. Ну, бувай! До скорого . . І простягнула, хоч і тендітну на вигляд, та на справді міцну із цупкими довгими пальцями руку.
| 
та
у Вас 
0
