Знайомий із сайту

(Взято з життя)

   Вікторія бігла, пурхала, як метелик, на тоненьких шпильках. Сонце освітлювало її світле волосся , що робило його трішки золотистим. Паночка вже закінчила інститут і розпочала свою професійну кар’єру. А останній тиждень, вона спілкувалася в інтернені, на сайті знайомств, і знайшла спільну мову з одним із користувачів сайту. Звали цього молодого чоловіка Володимиром. Та і на фото , на своїй сторінці, він виглядав гарно і впевнено. Тож на побачення до нього , вона йшла з надією і радісно.

 Юна особа зупинилася біля кафе »Сніжанна» . Схвильовано якось було на серці, бо не знала, як же складеться зустріч. Нарешті, під’їхав до не новенький автомобіль сучасної іноземної марки. Опустилося вікно машини і вона побачила обличчя молодика.

-         Привіт! Я Вован. А ти? Вікуся?

-         Так. Дуже приємно,- тихо відповіла дівчина.

-         Залазь в тачку,- сказав Володимир.

Було чутно, як грає музика в автомобілі. Дівчина не знала що робити. Страх затаївся  в серці. Та все ж таки, вона відкрила дверці і сіла на заднє сидіння машини. Володя був не один, бо за кермом сидів його приятель Сергій, який представився, коли панночка потрапила до автомобіля.

 Музика грала  на весь салон авто. Володя був веселий і привітний. Повернувшись до Віки, промовив:

-Ну, що ти, как нє родная? Посміхнись і розслабся. На , випий пива,- і простягнув пляшку з названим напоєм.

 Вікторію охопив жах, та вона не показувала це. Взявши пляшку, зробила ковток. А Вова далі продовжував:

-Ну що, зараз поїдемо на одну хату,- і поклав руку з дивними наколками, на коліно дівчини.

 Дівчину охоплював страх все більше і більше. Якось треба вибиратися з машини, - подумала панночка. Тому, вимовила:

-         Хочу вина! Не люблю пити це гидке пиво.

Вован подивився на неї якось дивно, із під очей:

-         Добре, зараз заїдемо до супермаркету.

-         Піду сама купувати,- прикинулася впевненою у собі дівчина.

-         Нє вопрос,- відповів радісно Володимир.

-         Машина підї’хала до супермаркету. Віка, не поспішаючи, відкрила двері, щоб не виказати свій страх, вийшла з автомобіля. Перший крок до свободи зроблено ,- подумала юна особа. Вова відкрив дверцята і хрипло промовив:

-         Я з тобою, кроха!

-         Краще купи сигарети, - чітко сказала Вікторія.

-         Нащо я це сказала? Я ж не курю, -сама собі в думках поставила питання дівчина.

-         О кей!, - голосно вигукнув молодик.

   Вікторія зайшла до супермаркету, і її пройняв холодний піт. Вона бігала по великому приміщенню, шукаючи інший вихід. Добре , що в цьому велетенському магазині було два входи з різних сторін. Вибігши на вулицю, Віка була наче ошпарена . Вона бігла, не знаючи куди, бо людей не помічала, все було, як в тумані. Коли сіла на першу ліпшу лавку, то не ворушилася хвилин п’ять, а тільки думала: більше ніяких знайомств по  інтернету. Слава Богу, що я жива і не ушкоджена. Страшно подумати, що могло зі мною статися. Сльози раптово покотилися по щоках. Вона ревіла так голосно, що прохожі оглядалися на неї. А Віка дивилася на землю і продовжувала свій сумний спів. І в цей час вона побачила, що до неї хтось підійшов в гарних чоловічих туфлях. Вікторія підняла очі і легенький вітер війнув в обличчя. Перед нею стояв юнак, який простягав у руці  носову хустину…