Ти був для мене Ангелом …Ангелом що прилітав …дарував посмішки…своє тепло..обнімав чарівним крилом. Мені так тебе не вистачало, я так скучала! Так хотілося доторкнутися,хоч на хвилинку,твого солодкого присмаку губ. Твої дотики - моя слабкість. Ти обіймав, а я таяла, таяла тому, що ти був поруч, такий теплий і турботливий ... Ти манив мене до себе, у свій світ, а я чинила опір, тому, що ти завжди залишав мені сумніви… Ти дарував мені своє дихання…і його неповторним запахом я насолоджувалася…та я не думала ,що захворіють мої думки тобою. Мені захотілося такого кохання якого ще ніколи нівкого не було. Я подумала : "Якщо я віддам Тобі все своє кохання, всю свою пристрасть, на яку я лише здатна, то ти обдаруєш мене взамін ще більшим коханням!”. І ти перестав прилітати до мене…ти замовк…ти мовчав коли небо сходило з розуму і птиці ламали крила..коли вітер кришився і осколки різали щоки..коли хотілося вирізати серце і затиснути десь у лещатах…коли ламалися пальці і не відчувалося болю…коли мерзли стіни просочені терпкими звуками кинутих слів…коли я палила життя,душу і пам*ять…коли я рада була заміняти спогади на безтурботну самотність…коли я дихала в повітря своїм коханням…коли я божеволіла від цієї мовчанки…Але все було марно… Звук твоїх крил залишиться в пам'яті назавжди. Як залишається перший поцілунок, останній дзвінок, весілля, народження первістка. І раптом… ось він, мій Ангел. Я застигла немов на фото, застигла в одній і тій же гримасі. Я відчувала щось таке, наче від мого серця відринула вся кров і воно перестало битися. І ці світлі, чисті, прозорі осколки твоїх слів почали падати, падати на дно найсокровеннішого людського місця - на дно моєї душі. Вони так і залишаться там лежати. Навіть якщо знову спалахне вогонь, він не зможе розтопити їх там, можливо він навіть не зможе їх знайти на дні душі. Оскільки пам'ять спробує забути цю біль, з нею не можна жити. Цей діагноз взагалі не сумісний з життям. І тільки в ці хвилини я зрозуміла,що потрібно іти дальше ти давав мені шанс не зачерствіти і не стати байдужою…Хотя я розуміла ,що попереду у мене безсонні ночі, небажання їсти, говорити, працювати, гуляти, кого-небудь бачити…Час лікує я це знала. Але, залікувавши, залишається рубець, який вічно плаче від старої рани ...Я не звинувачувала тебе ….розуміла… поспішила… Навіть крім цього знайшла сили продовжувати любити тебе. Просто знаючи, що є любов, за нею доля, надія, потім віра і випадок ... А за всім цим МРІЯ. Її не можна продати, вона повинна завжди мати крила, щоб пурхати вище всіх інших. Коли нічого не залишиться, вона одна зуміє знову навчити тебе вірити ... сподіватися ... любити. А ти …ти прилітав до мене… такий уже далекий,такий не відомий і загадковий…ти більше ніколи не залишав мені сумнівів…та я не можу закричати,не можу повернути усього,не можу полетіти за тобою,бо мої крила ти побачив тільки тоді… коли я повернулася спиною, і було вже пізно ...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
