Слухаючи як стукоче дощ по стіклу я тихо прислухалася до сумної мелодії цього співу і пригадала що Сьогодні саме цей день, день, коли мені дозволено згадати своє минуле, прожити заново хвилини щастя і горя, і знову все забути з першими променями сонця, що сходить. Сьогодні я можу згадати тебе ... Адже я більше ніколи, НІКОЛИ не побачу тебе. Не почую твій ніжний і оксамитовий голос, не побачу твоїх дивних очей. Так, твої очі, очі, які зовсім недавно дивилися на мене з такою щирою любов'ю, очі, в яких було так багато ніжності і тепла.Твої очі. Таких очей я не бачила ніколи, та і не побачу, в твоїх очах стільки чогось прихованого, таємничого, такого, що зачаровує.Мені згадалося, як ти дивився на мене, від цього погляду мені хотілося розтанути, забути про все і розчинитися в нім, бути твоєю, лише твоєю. Дві сльозинки скотилися з моїх прекрасних очей – великих і ніжних. Скоро компанію їм склали ще декілька…ще декілька і ще декілька тихо скачуючись по моїй щоці… Марення було дуже солодким. Таким солодким, що я не відмітила, як зблідли замерзлі пальці, і дихання перетворилося на пару. Я не помічала нічого. І нічого не відчувала. Я тонула в своїх спогадах і, уражена неземною тугою, свідомість, повністю блокувало всю розумову діяльність мозку. Мені потрібний був твій голос, який поверне мене в реальність.Та ти сумнівався і мовчав… А я не ображалася…. Бродила самотньо по хмарах, кидала сонце як м'яч. Ловила мрії людей і грала ними наче піском, пропускаючи їх крізь ніжні пальці. Але ти …ти мовчав .Ти був старший за мене і не вмів літати. Ти знаходив мене, тому що у тебе були зв'язки. Та я тікала від тебе, грайливо сміючись і занурюючись в чергове хмариння. А тобі варто було клацнути пальцями, як дві великі, хижі птахи, зупиняли мене. Я була вітром. Кожну ніч летіла до зірок, відправляючи їм повітряні поцілунки. Зірки сплітали мені вінок і пропонували залишитися з ними. Я пробиралася крізь краплі, до самого серця дощу. Я була веселкою. Я малювала її кольір, занурюючи кисть в калюжі. Я малювала місто. У мене було серце поета. Я підкидала слова до хмар і занурювала у воду. Я любила поезію ... Я любила малювати. Занурюючи як-то кисть в акварель і малюючи захід сонця. Потім даруючи його тобі. Одного разу я відлетіла. Полетіла назавжди. А може, пішла. босоніж, збираючи ромашки і вплітаючи їх у волосся. Ти залишився один ... а може й не один ??? Та це було не важливо..я просто пішла..не витримала твоєї байдужості..підозр…існування інших жінок… Ти брав мого пензля і пробував малювати захід сонця… Ти пробував писати вірші. Рвав папір і думав про мене. Ти рвав ромашки, дивився на зорі, розфарбовував веселку, в калюжі. Ходив по ліловим хмарах занурюючи кисть… та всерівно тобі не вистачало мене..тобі ставало скучно..самотньо… Я могла тебе довго чекати Дуже-Дуже і Вірно-Вірно І ночами могла я не спати Рік і Два ..... і все життя напевно. Нехай пензлики календаря облітают, як листя у саду Тільки знати б, що це не дарма що тобі це правда треба…Та ти йдучи слідом просто мовчав.. Я могла за тобою йти по вибоїнах і перекатом ,по місцях без доріг ,де і чорт не ходив ні разу, здолати будь-які перешкоди .Тільки знати б, що все це не дарма що потім не даси в дорозі згинути. Я могла для тебе віддати все що є в мене і буде.. Я могла за тебе прийняти гіркоту найлютіших на світі суддів. Буду щастям вважати даруючи Цілий світ тобі кожної днини… Тільки знати б , що все не дарма що люблю тебе не марно. Зараз, сидячи у своїй порожній без тебе квартирі, я можу довго дивитися у вікно на каплі що стікають по склі і згадувати наше минуле. Так, саме я думаю про минуле, тому що майбутнє мене вже не хвилює, адже в ньому я не бачу тебе на горизонті. У мене багато чоловіків, але жоден мені по-справжньому не потрібен. Так, якісь бездушні маріонетки, виконують свої ролі. Я ніколи ні до одного з них так серйозно не ставилася як до тебе. А тобі було все одно, все одно ... Тобі просто було так зручно ... і я розуміла це, але все одно хотіла пройти хоч трошки по краєчку твоєї долі….
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
