Вт, 05.11.2024, 15:52
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Чи повинно бути державне замовлення на друк поетичної літератури?
Всего ответов: 350

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 2-34

Майже увесь наступний день пролежали вони у ліжку. Тільки кілька разів за увесь цей час Лада  ненадовго зникала не пояснюючи куди, а поверталася сяюча із різноманітними напоями і наїдками. Вони сідали біля низенького столику – Лада у глибокому низькому фотелі із підсунутою під себе ногою, - так мені зручніше, - пояснювала вона, - а він напроти – на стільці із прямою спинкою, на якій ще досі висіли його випускний костюм і сорочка. Сам же він перебував лише у вузеньких плавках, а Лада, коли виходила, натягала халатик, а повертаючись  скидала  і залишалася у купальничку, що складався із двох вузеньких червоних смужок.   
- Як би не ці майже умовні речі, ми б точнісенько нагадували Адама і Єву, за часів їхнього перебування у Едемі, - жартувала Лада.
Розмовляли вони майже без перепочину та мабуть про щось зовсім несуттєве, бо нічого з тих розмов не закарбувалося у пам’яті. Та чи  мало хоч щось  залишитися, як слова їхні раз у раз переривалися навіть не сміхом, а справжнім реготом, і вони, хапаючись за животи каталися по ліжку і емоції від цього  лише посилювався. Кілька разів  між ними відбулась близькість, та якась вже надто спокійна без тих вибухів і пристрастей, що були уночі.    
Коли десь о п’ятій Лада повернулася до кімнати із пляшками "фанти” і кількома персиками, та звичайним буденим тоном повідомила його: - Тато повернувсь з роботи. Десь за пів-години ми повинні привести себе до ладу і бути у вітальні на обіді. Не лякайся – усього того, що порушує твій режим цього разу на столі не буде. Тато теж дотримується помірності, хворе серце примушує бути обережним. Ну, їжа поміж усіма подразниками лише дріб’язок, головне ж навантаження, від якого він потерпає це виснажлива повсякчасна робота. Мені завжди лячно за нього. А як щось непередбачене, якась аварія, і начальство, забувши про його стан гримати почне? Хто його тоді врятує? Мирослава далеко, а я ще далі. Ну, годі, скиглити! Життя чудове. Тільки ти на шиї мені засос отакений поставив. Прийдеться кремом, ось так густо, і ніби то нічого не помітно. Та треба додати до цього ще і те,  що тато у нас короткозорий, бо усе життя не на білий світ  а у осцилограф дивится. Ну, я шуткую звичайно. Ти тут одягайся, а я до себе - одягнусь, причепурюсь - і за тобою..    
За обідом хлопець, на відміну від вчорашньої врочистості,  відчув себе нарешті не гостем, хоч і бажаним, а  справжнім членом родини, Ніхто не приділяв йому надмірної уваги чи  поваги. Він просто увійшов до родинного кола і у ньому відчував себе вільно і затишно. До нього звертались –  відповідав він . Звертався він – відповідали йому  І все це легко, невимушено, щиро. Напруга, що на початку  ще  стримувала його, потроху  розтанула і він може уперше в житті  відчув себе майже щасливим і безтурботним.   Гнат Дмитрович, єдиний із них, хто виходив сьогодні у широкий світ,  розповів, як промайнув  день.
                    Приймальна комісія, яку  завод очікує вже кілька тижнів,  на щастя трохи затрималась.  І тому керівництво нового комптлексу вирішило ще раз усе перевірити, щоб виправити усі помилки і недоречності і не потрапити до  халепи, цілком можливої під час такої великої і складної розробки в галузі найсучаснішої техніки.. Задля  цього вже розпочали  окремі прогони найважливіших складових  комплексу, а під кінець тижня намітили і  прогон  самого комплексу. І затримка ця неабияк посприяла тому, що  саме сьогодні було виявлено кілька неузгодженостей у програмному забезпечення, в якому теж потрібно ще раз детально розібратися. І таке інше і таке інше. А тому,  - сказав Гнат Дмитрович на завершення  -  поїздка  на водосховище у суботу відбудеться, хоч і на превеликий жаль, але  без його участі. А він так хотів показати гостеві яхту і здійснити на ній хоча б коротеньку подорож.
 Та усе, що  трапляється, до кращого. Адже тепер  з’явилася  у Лади ідеальна можливість виказати себе  досвіченим капітаном, яким вона і є наспрваді. 
З цього приводу всі за столом водночас загомоніли, почали  обговорювати і узгоджувати усе у деталях, та раптом виникла  перешкода – яким чином  дістатися  водосховища, бо аивтівка є, а водія немає. До тієї жахливої ночі роль водія завжди належала Валентинові. Та тепер від усіх справ його було відсторонено.  І саме сьогодні ключі від "Волги” від повернув Гнатові Дмитовичеві, коли приніс заяву про звільнення. Негідника і боягуза викрили і позбавились, це звичайно добре. Але ж кому тепер  керувати автівкою? Кандидатури не виявилось.   Пожартували навіть з того  приводу, що конячка «волжан- очка» є, а ось вершника для неї потрібно відшукати і якомога швидше, бо серед своїх такого ще не випестували, бо і Лада, і Гнат Дмитрович досі ще не мали водійських прав, бо  капітанами були  виключно на воді, а на суші для подорожей користувалися завжди сторонньою допомогою, бо не відчували до цієї справи аніяких нахилів. Ну, добре! У перспективі обидва права вони таки отримають. А як же завтра – не таксі ж замовляти?  І тут хлопець згадав, що у його друга, Миколи, є любителські водійські права. А як так, то і проблем ніяких. Треба тільки і перехопити сьогодні Миколу у гуртожитку яка мога раніше, поки він ще не зник, і про все домовитись, а вже завтра уранці оформити довіренність на його ім’я.  









Додав: вершник (09.08.2013) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1374 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
1 Davudenko • 18:54, 09.08.2013 [Лінк на твір]
hands 55555


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz