(Життєві замальовки) Вона сиділа за
столиком в затишному кафе, і вдихала аромат кави. Небо кидало дощ на землю, а
сльози від нього, затримувалися на склі вікна. Панянка дивилася скрізь
заплакане скло ,а її думки губилися
серед сріблястих ниток дощу. І згадалося молодій особі, що п’ять років потому, вона була
зовсім збайдужілою. Смуток
був завжди присутній у неї в душі. Надмірно вона була зайнята своїми
переживаннями та невдачами. І як результат - почала згасати любов до оточуючих, збайдужіла до
чужих страждань. В минулому,- згадувала дівчина,- я була вередливою, і не вміла
радіти чужим радощам, а тільки народжувала в собі заздрість. Ця заздрість, до
успішних людей, з’їдала мене десь з середини ,
залишаючи пустоту і злість. А невдачі, продовжували переслідувати мене і кохання
пробігало осторонь і не зачіпало навіть край душі, а рідні , чомусь, не
розуміли, докоряючи мені. Я хотіла знайти причину, - продовжувала згадувати
молода особа далі своє минуле, - своїх негараздів…І знайшла. Це був смуток –
особистий гріх, слабкість духу, хвороба
моя. Це була неначе гниль і внутрішній розлад. У сучасній психології це
називають депресією. Але в один із
буденних днів зрозуміла, що смуток – приводить до розпачу і вбиває волю. Як
добре, що я це зрозуміла,- з радістю подумала панночка,- в чому моя помилка. Тому,
вже загубила свою легкодухість і відкинула її далеко, що і душа її не бачить…
Стук, об скло вікна, перервав думки дівчини.
За вікном стояв він, з парасолею у руках і ніжно посміхався. Ця людина була з
реального життя, а не із заздрісних думок. Та і кохання було сьогоднішнє, яке
колись, перейде в щасливе майбутнє. Я змінилася,- гордо думала дівчина,- тому ,
і любов до мене підійшла близько і захопила не край душі, а всю душу - ніжними
почуттями. На обличчі у неї засяяла посмішка і вона помахала рукою юнакові,
який стояв за вікном…..
Серпень 2013
рік.
|