І ось нарешті з’явився, як їй здалося тоді, справжній він. Він був саме із того першого кола — виконавців, наданного нами тут трохи вище. На зріст високий, статурою кремезний, обличчя мов із скелі вирубане, мужнє і виразне. Вона ще, навчаючись у школі, коли вже неодноразово бачила його на екранах, бо у кінорежисерів він був завжди нарозхват, а то як же, така рідкісна фактура, такі металеві командні нотки у голосі. Вже до тридцяти років він знявся у декількох десятках фільмів. І майже в усіх грав роль військового, і не дивно, бо однострій був наче його другою шкірою, у ньому він мав вигляд справжнісінького супермена, хоча у радянський час це визначення не дуже афішували, і змінювали на менш влучні слова – такі, як: наприклад, богатир, мужній красень, визволитель, або захисник вітчизни. Та від зміни слів і словосполучень сутність не змінювалося. Ось така була обкладинка цього чоловіка, а глибинні риси, які звичайно були у нього, як і у кожної людини завжди залишались за кадром. І така ширма була для нього дуже зручна і корисна. Чи не так відбувалося усе у геніальному романі Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея», в якому напрочуд приваблива зовнішність повністю затуляла огидні і навіть брудні риси душі. Та хіба Наталі Новохацькій, студентці четвертого , курсу консерваторії і початкуючій солістці філармонії можна було докорити тим, що вона не замислилась глибше, не вдивилась пильніше, а закохалася по самісінькі, як то кажуть, вуха, тим більше, що перший крок у їхніх стосунках було зроблено саме ним, а не нею. А відбулось це після одного із її виступів. У компанії кількох друзів, він прийшов до неї за лаштунки і подарував букет темно-червоних, майже чорних, троянд, сказавши при цьому заздалегідь приготовану фразу: - вашій Кармен, у образі якої ви неперевершені, вам як раз личить цей колір троянд. На перший погляд, він може видатися трохи похмурим, та завдяки вашій світлій янгольській зовнішності, навіть він – колір цей – значно пом’якшується. Наталя почула, роздивилася, враз впізнала свого давнього кумира, і усе закрутилося перед її закоханими очима. А далі все відбулось, як і завжди. Кілька романтичних побачень, галасливе гуляння, пара зайвих келехів солодкого червоного вина, а уранці виявила вона себе разом із своїм кумиром в одному ліжку Здивування не було – лише спроба пригадати, як це все сталося, але пам'ять не бажала поділитися з нею, хоч чим-небудь, із цього приводу. -Ну, і гаразд! - труснула розкішними світлими кучерями Наталія: - у вир, так у вир. Абикуди та винесе. А доки, все, як в казці - чоловік її мрії - тепер просто її чоловік. У це важко повірити, але це так. За нетривалим сніданком, що складався з декількох бутербродів з сирокопченої ковбаси і червоної кетової ікри, яка набила їй оскому ще в далекосхідному гарнізоні. Правда, потрібно віддати належне - ікра була дуже велика і дуже свіжа, а ось батон на скибочки якого вона була намазала, виявився зовсім черствим. Але хто б став звертати увагу на такий дрібниці? Вже звичайно не закохана студентка. За міцною кавою, яку пили вони з тоненьких китайських чашок, її новий коханий запропонував їй перебратися до нього. І вона без тіні роздуму погодилася. - А чом би і ні, коли гуртожиток, а особливо вузьке залізне ліжко з пружинами, що провисали майже до підлоги, почали діставати її вже не на жарт. Поснідали і розбіглися - кожен по своїх справах. Він на озвучення на Ленфільм. Вона на другу пару до консерваторії - а першу довелося пропустити через те, що прокинулася надто вже пізно. Але що там якась пара? - всього лише виклик до декана і п'ять хвилин його батьківських нотацій. А тут вирішувалася, як її здавалося тоді, вся її доля. А виявилась ця доля дуже вже схожою на кабінку ліфта. Спочатку піднесла аж до неба, звідки вже і едемські сади проглядалися. Тривало раювання два чи три місяці – не довше, а потім – щось зарипіло у старому давно не змащеному механізмі, кабінка здригнулася і почала опускатися і чим далі, тим швидше. Наталі зробилося лячно. і вона потяглася рукою до цяточки найвищого поверху, де усього за мить до цього перебувала у повній ейфорії, та навіть її достатньо високий для жінки зріст – метр сімдесят п’ять сантиметрів, виявився замалим, щоб дотягнутися. -Ну, добре! Хай хоч тут, - майнуло у голові, - Каву у ліжко тут звісно не приносять, та цілують ще дуже пристрасно і говорять самі солодкі і, як здається щирі слова. І дійсно, кабінка, наче дослухавшись до думок Наталі, протрималась на цьому, середньому, невідомо якому поверсі, ще майже місяць, а потім знову струснуло кабінку, і вона продовжила, як зрозуміла вже цього разу Наталя, свій невідворотній безупинний спуск. І на цьому проміжку вперше прозвучали з вуст її колишнього майже божества образливі байдужі і навіть образливі для її закоханого серця слова, хоча вона і відчувала, що її обранець все ж втримується і усіма силами намагається уникнути остаточного розриву відношень - вочевидь вона, все ще означала щось для нього. А слова були такі: -Ну, хіба ти не розумієш, що усі балачки про майбутню дитину передчасні. До того ж я спланував, що народиться моя дитина лише у законному шлюбі. А з ним я ще не визначився остаточно. Та і не давав я тобі жодних приводів для таких надій. Поки ми просто партнери, вільні люди і утримують нас один біля одного виключно теплі взаємні відчуття, в яких і натяку навіть немає на якийсь там грубий розрахунок. Ну, хіба це не прекрасно?... Але постій, постій! Може все вже сталося, і тобі по молодості років просто соромно признатися у цьому? Тоді ти просто молодчина, що затіяла цю розмову. Я правий? І, побачивши, що Наталя ствердно хитнула головою, продовжив: - Та не хвилюйся ти так. Зараз все уладнаємо. Я зателефоную надійному знайомому лікарю – навіть і натяку на будь-який розголос не буде… І за кілька днів все вирішилось тишком-нишком. Дитану, на яку так сподівалася, про яку стільки мріяла – бо перша і від коханого чоловіка, було втрачено, а як точніше, просто вбито, на самому початку життя. І не тільки її обранець був винний у цьому, ще більшу провину покладала вона на себе. Наталя йшла по Невському до малої зали філармонії, де за кілька тижнів мав відбутися її перший сольник і майже що не ридала у голос. Перехожі – одні з подивом, інші із жалем дивилися на неї, та підійти і заспокоїти так ніхто і не наважився. У наш час кожен свої проблеми має вирішувати сам, бо ніхто не чекатиме, поки людина прийде до тями і буде знову здатна продовжити путь по кар’єрних сходинках – її просто зсадять, як зсаджують зазвичай непритомного пасажира з швидкого потягу, бо суворий графік не передбачає жодної, хоча і з поважних причин зробленої зайвої зупинки. Починаюча солістка філармонії студентка четвертого курсу Наталя Новохацька, мала достатньо мужності і здорового глузду, щоб повністю приборкати всі емоції, що ставали завадою на її переможному шляху, а тому увійшовши до приміщення знов була сонячно усміхнена, із сяючими очима і легкою стрімкою ходою. А тому чисельні стрічні чоловіки проти волі повертались їй услід і потихеньку зітхали. Наталя помічала це, та задоволення, як це було раніше, не відчувала. Репетиція пройшла добре, їй майже не робили зауважень, а навпаки ставили у приклад, більш досвідченим та менш зібраним солістам, що тільки те і робили, що помилялися. Волю сльозам вона дозволила собі лише вдома і тільки тому, що її обранець був ще відсутній - так рано з Ленфільму він ніколи не повертався. Разом із сльозами у Наталі вибухнула і злість. Вона навіть почала пакувати до валіз свої речі і віднайшла авторучку з клаптиком паперу для прощальної записки… Та мабуть час для цього ще не настав. Вона дуже кохала свого красеня-обранця і від одної думки про можливий розрив із ним у неї неабияк паморочилась голова. Та кабінка ліфту і на цьому поверсі довго не протрималася і через деякий час знову продовжила спуск. Все ближче ставала земля, все більш було помітно на ній брудних темних плям, та все одно у вікна ще продовжувало заглядати сонечко, і це неабияк підвищувало настрій у Наталі. Та ось нарешті стало зовсім темно, кабінка здригнулась кілька разів і остаточно зупинилась. -Підвал! – зрозуміла Наталя, - Божечки! Та як же жити у суцільній темряві хоч і з будь-яким коханим чоловіком. І тут доля трішечки зглянулась над дівчиною. Клацнув вимикач і спалахнуло яскраве просто таки обпалююче електричне світло. А у ньому незнайома чорнява дівчина. -І дуже вродлива! – відзначила для себе Наталя, - Але ж – хто вона така, і що тут робить. Вона вже і рота розкрила, щоб розпитати, та цього не знадобилось, бо різко розчинивши двері, поріг кімнати переступив її обранець - за давнєю звичкою він усе робив різко і впевнено. -Знайомся, Наталочко! – узяв чоловік її мрії із місця в кар’єр, - це Олюня. Від сьогодні вона житиме із нами. Брови Наталії різко пішли вгору, рот широко розкрився і перетворився на букву "О". Жодна думка, та що там думка, жодне слово не приходило в голову. А її обранець і в цій складній ситуації відчував себе, як риба у воді. - Наталочко! Олюня моя стара подружка, і колись жила у мене. А тепер склалося так, що податися їй абсолютно нікуди. Але, думаю, нас з тобою не убуде, якщо прихистимо її на нашому розкішному ложі - на нім не лише Олюня, а і весь кордібалет Маріїнки вільно розтошується, і ще місця вільного цілком достатньо залишиться. Ну, так як, Наталочко? Що відбувалось після цього, у якій послідовності не збереглося у запамороченій голові. Ну, ніби то ляпасу обранцеві дала, а потім і сама отримала у відповідь, та такого, що, впавши на розкішне ліжко, де промайнуло стільки солодких, повних пристрастей і любощів ночей із єдиною, як кілька місяців вважалося їй найріднішою людиною, перекотилася кілька раз по ньому, і тільки вчепившись за інстинктом самозбереження, у шовкове покривало цупкими довгими пальцями, нарешті зупинилася, важко дихаючи і глитаючи гіркосолоні сльози образи.
|
у Вас 
0
