Вона насправді ненавиділа, коли її мрії збуваються в інших, коли інші люди живуть її життям, дихають її повітрям, читають її книги чи просто спілкуються з її людьми. Вона любила приховувати від всіх своє найпотаємніше і їй було жахливо бачити, що це найпотаємніше для когось є просто повсякденністю. Вона не зізнавалась, кого вона читає чи що слухає, адже в цьому зізнанні було б щось таке будненне, після чого в неї було б відчуття, ніби вона знову втратила світ. Вона не любила говорити з кимось про нього, адже боялася, що він просто перестане існувати. Вона просто прийде додому, ввійде в пусту квартиру і більше ніколи його не побачить. Він був ніби секретом чи таємницею, яку вона виношувала в собі і оберігала всіма засобами, аби лише чийсь подих не розбив її кришталеву вазу з його серцем і словами, як вітер обриває останнє листя з і без того голих сірих дерев напередодні зими. В ньому самому було щось настільки загадкове і рокове, що змушувало її закипати зсередини і втрачати рештки думок, що вилітали в неї з голови, коли він просто торкався її долоні. Але він не був її власністю, або, принаймні, її особистою частиною життя. Вона страждала через це, коли його ім‘я було на устах у чужих людей, з якими її об‘єднувала хіба-що любов до нього. Вона ненавиділа кожного, хто хоча б раз торкався його душі через слова, сказані чи задумані ним. Її просто зводило з розуму, коли йому терміново треба було бігти до інших, дарувати їм своє тепло і задарма рвати душу на частинки. І вона боялася, що одного разу він просто повернеться додому і в нього просто не вистачить емоцій на неї, що його душу настільки висмокчуть люди, жадаючі вирости в очах суспільства. Вона прокидалась серед ночі, не відчуваючи його тіла поруч і розуміла, що саме в цей момент хтось краде в неї життя, хтось знову виконує цю благородну місію допомоги – прожити її життя. Їй бракувало слів і зводило подих, коли треба було йому щось пояснювати в оточенні масси людей, що прагне відібрати її у нього. Вона забувала все, навіть те, що вона повторювала собі і наперед читала йому, щоб це не було для нього несподіванкою. Щоб її голос не став для нього розчаруванням. Вона ненавиділа коли люди живуть її життям і спілкуються з її оточеням. Вона настільки ненавиділа це, що з кожним разом, коли він віддавав себе іншим, вона все більше втрачала його і отримувала, натомість більше чужих рис в його поведінці. З кожним його словом, зверненим до інших, вона все більше ненавиділа його.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
