Цього ж дня, але вже надвечір, вибравши мить, коли у кімнаті крім них нікого не було, Андрій звернувся до Костя: - А ти б не міг домовитися, так, щоб залишити мені цей костюм, хоча б на тиждень. А я за цей час відшукаю собі щось більш пристойне, ніж протерті джинси і витягнутий светр, до яких так звик, що відчуваю їх своєю другою шкірою. Але ж Наталі у такому вигляді на очі не сунешся, а в мене завтра побачення, розумієш, перше справжнє побачення. І я тобі дуже вдячний за знайомство із нею. Після неї на всіх інших жінок і дивитися на варто.
Костя ця відвертість сусіда по кімнаті, боляче штрикнула, наче тупою голкою аж під самісіньке серце, але вигляду він не виказав, і, схвально хитнувши головою, пішов додзвонюватись костюмерші з Ленфільму. Та звичайно була не в захваті від запропонованої пропозиції, але не відмовилась і погодилась залишити бездоганний костюм у Андрія до кінця тижня, тільки з однією умовою: ні у якому разі нічим і ніяк його не пошкодити і повернути у тому ж вигляді, в якому його було отримано. І на початку проблем із цим не було аніяких. Перший вечір закохані провели у кафе, де Андрій завдяки пильній увазі зберіг костюм від потрапляння на нього хоча б дрібної крихітки тістечка, або бурштинової краплі новосвітського шампанського, яке єдине Наталя і вважала тільки за справжнє. Другий вечір вони присвятили новій виставі Ленінградського БДТ, дорогу до театру, а звідти - додому долали виключно на таксі, і це знову посприяло тому, що жодної брудної краплі на позичений під чесне слово Костем костюм не потрапило. Та на третій вечір трапилось несподіване – у дверей репетиційної зали, крім Андрія, що чекав Наталю там, опинились відразу аж три давні її залицяльники, про існування яких та майже вже і забула, та ті, хоча і відхилені, не полишали примарної надії догодити нарешті своїй обраниці і повернути її давно вже втрачену прихильність. Побачивши Андрія, вони відразу про все здогадалися і не змовляючись вирішили добре провчити нахабу молокососа, що несподівано перетнув їм путь. Треба додати що були вони всі професійні спортсмени – Дмитро – найстарший серед них– майстер спорту з боксу у суперважкій вазі, майже із двадцятирічним стажем на ринзі. Стас - на вигляд зовсім не показний - середній на зріст і худорлявий неодноразово очолював першість Союзу у чемпіонатах з самбо. А Влад – на зріст навіть вищий за Дмитра, а статури ще більш міцної, вже тричі потрапляв до олімпійської збірної з академічного веслування і був власником кількох медалей. Ось саме цей Влад і підступився перший до Андрія:
-А скажи ти мені, хлопчику, що ти забув під цими дверима. Йшов би собі геть, а не плутався б під ногами у дорослих поважних чоловіків.
Андрій окинув оком кривдника і зрозумів, що на цей раз не відбутися жартами, а враховуючи могутні тили суперника, розрахував – шансів на перемогу у нього аніяких. Та хіба міг він відступитися і піти геть від свого кохання, що вибухнуло у нього всередині із силою сонячного протуберанця. Зробивши маленький крок у бік, він витяг довгі, і на вигляд достатньо міцні, але зовсім не треновані руки із кишеней плащу і в ту ж мить опинився на підлозі збитий з ніг потужним прицільним ударом у праву щелепу. При цьому у ній, здалося щось луснуло, та він не придав цьому аніякого значення і хутко підвівсь. Андрій навіть і замахнутися встиг, та новий потужний удар випередив його. Він прийшовся прямо у ніс – з носу хлинула кров на білу сорочку і добре відпрасовані брюки. В голові запаморочилось, він погано розумів, що і як із ним, та все одно, хоча важко, а все ж підвівся і сунув на кривдника – той не очікував такої приті і впертості, а тому пропустив перший потужний Андріїв удар у підборіддя, а другий у скроню, на якій відразу з’явилася кров. Влад схопився за понівечене око обома руками і застогнав. І відразу на допомогу йому заспішив Дмитро. З ним у Андрія встояти і зовсім не було шансу. Двічі опинявся він на підлозі, але двічі знов підводився і кидався на суперників. Прийшлося підключитися і третьому – Стасу. Той не бив Андрія, зате, мов мішок кілька разів шпурнув на підлогу, та і це не зупинило впертого хлопця. Кожного разу попри все він підводився і кидався на суперників. Влад, що вже трішки отямився, знизав потужними плечима і промовив: - Такого впертого вчити даремно, можна тільки вирубити.
-Ну, за цим справа не стане,- похмуро відказав Дмитро і відправив Андрія у глибокий нокаут. Впевнившись, що хлопець у відключці, нападники миттєво полишили місце бійки, бо у репетиційній залі настала тиша, і з неї ось-ось мали вийти люди.
Наталя не першою вийшла із зали і тому побачила перед собою лише спини людей, що з усіх боків оточили щось. Оглянула просторий хол – і не побачивши Андрія, відразу зрозуміла – в оточені людей саме її Андрій і є. У розпачі кинулася до натовпу, розштовхла людей і побачила закривавлене нерухоме тіло Андрія.
-Та що це ви робите тут, що ви баритися, тюхтії, виклиеайте швидку і негайно! – вигукнула вона, присідаючи поруч із непритомним коханим. Дістала тонкий батистовий носовичок, обтерла обличчя, та це майже не допомогло, кров так і струмилась із роз’ющеного, та ще й і переламаного носу, про що поки було невідомо. Їй раптом стало важко дихати, і здалось навіть, що постаті, над нею і Андрієм перешкоджають шлях кисню до легенів.
- А ну, геть звідси! – голосно вигукнула Наталя, - не бачите хіба , – людині погано, а ви до неї у притул сунетеся! Вкрай цікаве видовище, як на вас, чи не так? Та ви б краще, ніж юрбитися тут, зайнялися чимсь більш корисним.
І люди, сором’язливо відвертаючи очі, один від одного почали потроху розступатися. Ось хтось вже й мочалку паралонову, змочену під краном, приніс і простягнув Наталі. З допомогою мочалки кров з андрієвого обличчя вдалось стерти майже повністю, цьому посприяло і те, що потік її поступово припинявся і не був вже такий потужний. А тим часом Наталя, навіть не розмірковуючи довго відразу зрозуміла, хто здійснив таку наругу над її коханим, не зважаючи на те, що кандидатів на роль нападників було багато, бо приязні Наталі добивалося чимало чоловіків, і далеко не всі вони були витримані і поблажливі до більш щасливого суперника. Але з таким вмінням, з такою жорстокістю і такою зухвалістю на це була здатна тільки одна здавна знайома їй трійця – Дмитро, Стас і Влад. Саме вона майже рік невідступно переслідувала, і з цієї причини не раз до бійок доходило - билися невдахи-залицяльники заради неї люто і несамовито. До крові, до переламів і навіть струсів. Але і після усіх цих кривавих вияснень стосунків і смертельних образ невдовзі кожного разу вони знову збивалися в єдину команду, а точніше зграю, бо тільки у ній відчували сповна свою захищеність і безкарність. А вже нових не те що залицяльників, але навіть і натякальників на таку роль карали жорстоко і безжалісно, діючи за висловом: як сам не гам, то й і іншому не дам. Та, правду казати, не завжди вони такі невідворотні були – наприклад, коли із нею перебував ВІН – відомий кіноактор і улюбленець майже що не всіх жінок Союзу, серед яких було і чимало дружин та доньок номенклатурників найвищого рангу, трійця аніразу не наважилась не те, щоб чимось зачепити чи образити його, але й навіть потрапити йому на очі, бо насправді добре розуміла щабель, вище якого не мала підійматися. По-справжньому ризикувати вона була не здатна, не зважаючи на всю свою крутість, і за це Наталя зневажала її з усією палкістю свої відвертої і по-справжньому відважної сутності.
Від такої здогадки всередині її усе скіпало, та зовні Наталя залишалася спокійною і врівноваженою. Підвелась і надала юрбі цікавих розпорядження покласти потерпілого на канапу, і юрба виконала його без жодного запитання – недарма ж Наталя була донькою військового.
Минуло ще троху часу і на сходах почулося шурхотіння кроків, а вже за мить двоє дужих санітарів унесли до холу ноші, а слідом увійшли дві тендітні жіночки – одна із чималеньким саквояжем, що помітно хилив її у бік – медсестра, друга ж із стетоскопом на шиї – лікар. Перш за все привели до тями Андрія, давши йому щось нюхнути і поплескавши по щоках. І вже за хвилину хлопець не тількі розплющив очі, але й заговорив, хоча давалося це йому вкрай важко, бо губи були не тільки розбиті, а в лівому куточку навіть розірвані. Але навіть це вселило першу надію у Наталю: - Як вже опритомнів, і навіть мене відразу серед інших вирізнив, то одужає, неприміно одужає.
Та до цього насправді було ще вкрай далеко – зламаний ніс, струс мозку, вивихнутий правий плечовий суглоб і багато ще чого іншого, але з усім цим потрібно було розбиратися вже у лікарні. Та тут на заваді стала міліція, що хоч із запізненням та все ж з’явилася. Молоденький лейтенант, якому все ще було у цікавинку і в новинку допитувався у Андрія про обставини і події, не уникаючи навіть найдрібнішої подробиці. І зазвичай виважений у вчинках Андрій почав вже не витримувати, а раз у раз зриватися у вступати у непотрібні за таких обставин суперечки….
-Та звідки я знаю, - розлючено вигукував хлопець, - як кого із них звали, вони ж мені не представлялися. І скільки разів опинявся на підлозі не пам’ятаю теж… А пам’ятаю дише одне, що кожного разу все ж ставав, аж поки мене не вирубили…
-А хто саме зробив це? – не відставав прискіпливий лейтенант.
-Запитайте щось трохи легше! – обурювався Андрій, - зайшов здається з лівого боку, я захиститися хотів руками, та не встиг, а далі вже нічого не пам’ятаю.
Тут вже втрутилась і Наталя: - відчіпіться нарешті від нього, - прийдете до лікарні, коли йому хоч трішечки полегшає та й дізнаєтесь про все, що вас цікавить…
-А мене особисто нічого і не цікавить, - образився молоденький лейтенант, - це вас, громадян, повинно цікавити, що і як потрібно робити, щоб нарешті позбутися усіх цих ганебних проявів агресії. А до речі, саме ви повинні здогадатися, хто ці нападники. Бо потерпілий очікував саме на вас, і це комусь дуже не сподобалось. Ну, погодьтесь – вірно я міркую? Нащо мовчати? Повідомте, хто вони такі, ви ж їх добре всіх знаєте! Як станете приховувати, та покривати, відповідатиме за всією суворістю закону, аж до кримінальної відповідальності.
-Ох, і злякалпсь! - звела тоненькі щипані бровенята Натвля, - Тільки і вмієте, що жінкам погрожувати, а злочинці під самим вашим носом вільно походжають, та ще й і підсміються.
-А це перебір, цього вже я не потерплю, це вже образа службової особи при виконанні!
-Особи? Службової? – передражнила його Наталя, - Людоньки добрі, та подивіться ж на особу цю! І як таких за викликом посилають. У вас же практичного досвіду аніякого, а тому і розкрити ви нічого не здатні? Та нічого! Ось так! А тому йдіть звідси, і не хвилюйте, мені після усього, що трапилось, і так вже нудить.
Щоб відбулося б далі, лячно навіть і помислити… Та тут з’явився режисер-коротунька і перетягнув увагу молоденького лейтенанта з Наталі на себе.
-Шановний лейтенанте! Не гарячкуйте так і пробачте нашій примадонні деяку невитриманість. Бо справа зовсім не і ній, а в чоловіках, що цілісенькими юрбами у неї закохуються, а поводитися пристойно і виховано не вміють. Особисто тільки я скількох вже рознімав. Та все марно, і тижня не мине, а вже хтось комусь у обличчя влучить. А сьогоднішній випадок… особливо прикрий… ну, згоден… він вже за край… та свідка ж жодного, як завжди у нас і буває. Як то кажуть, блукай, шукай, а крім дідька лисого, нікого не знайдеш. Спритні хлопці. Скористалися , що крім потерпілого нікого не було. Зробили свою брудну справу і зникли непомітно, а головне вчасно. Я вже у чергової розпитав, та вона нічого і не почула і не помітила. Так що прийдеться мабуть заспокоїтися і порадіти, що потерпілий, хоч і пошкоджений та все ж живий…
А тут вже не витримавши і молоденька тендітна жінка-лікар швидкої допомоги до справи підпряглася, заявивши, що часу гаяти не можна, потерпілий у важкому стані, і вона забороняє йому спілкуватися з будь-ким. Лейтенант відступився. Санітари підхопили ноші із потерпілим і понесли до автівки. Гучно розчинилися і зачинилися дверцята. В останню мить до неї сіла також і Наталя, хоча жінка лікар неабияк цьому заперечувала і навіть штовхала співачку у груди, примовляючи: - Ви потерпілому ніхто, а тому перебування ваше поруч із ним недоречне.
Та жінка-лікар не врахувала того, що Наталя вища її майже на голову була і вагові категорії в них явно не співпадали, поряд із співачкою виглядала жінка-лікар лише порошинкою, і тому, попри всі свої зусилля і заборони, дуже швидко програла двобій. У результаті короткої боротьби жінка–лікар була відсунута від дверцят і міцно притиснута до водія, а Наталя сівши поруч із нею наказала водієві суто по-військовому: - повертай ключа і руш! –
Звичайно молодий водій, що тільки но відслужив строкову, не те що словом, а навіть рухом не насмілився їй заперечити. Мотор загарчав, швидка рванула з місця і навіть сирену увімкнула, хоча потерпілий на щастя зовсім не перебував на межі життя і смерті. У лікарні Наталя теж ні на крок не відставала від нош, хоча і там їй чинили перепони. Та вона цупко вчепилась правицею за ручку нош позаду санітара і відірвати її від тієї ручки навіть усій лікарняній обслузі було неможливо. І під час огляду Наталя перебувала поряд, раз у раз перезапитуючи у хірурга, що і як трапилось з її любим. Нарешті огляд завершився і після накладання всіх шин і пов’язок Андрія перевели до палати. Туди вже і Наталю, хоч і дуже наполегливу не впустили, і довелося їй бідоласі провести безсонну ніч, сидячи на жорсткому казеному стільці. Вранці після обходу їй дозволили коротеньке побачення. Андрій вже не лежав а напівсидів, і тільки пов’язка, що повністю закривала усю середню частину обличчя нагадувала про учорашні події.
Хлопець навіть намагався посміхатися, та, правду кажучи, це не дуже йому вдавалося.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
