-Ну, годі! Годі! – поклала Наталя йому руку на плече. – Я впевнена, що ти поводився гідно, і взяли вони тебе не вмінням, а кількістю. Але скажи мені, будь ласка, звідки в тебе стільки забоїв. Наскільки я знаю цю теплу компашку, вони прикладаються до обраної жертви тільки раз, і для більшості цього вистачає аж із залишком. А на тобі живого місця не відшукати. Чим ти їх так допік. Недолугий, вони ж тебе вбити могли
- Мабуть і могли, - із натиском відповів Андрій, - та я їм не скорився, і тому навіть тепер маю повне право себе поважати.
Наталя знизала плечима: - Ох, та як же набридла мені ця непохитна і недолуга чоловіча честь. На вигляд особливо для молоденьких дівчаток-куріпок може і приваблива, та у житті зовсім не дієва. Запам’ятай, тільки той подолає стіну, хто знайде шлях, як її обійти, а той, що напролом преться тільки лоба розшибе і за молодих літ до інвалідного візку потрапить. Ось так! Та годі! Що це я розійшлася так, замість того, щоб пригорнути та пожаліти, лекції почала тобі вичитувати. Посунься трішечки. Ось так А я присяду на краєчек та обійму тебе. Шо скучив? Бачу, бачу, що скучив, а я ще більше… Ну, нічого полежиш трохи, а я тебе чекатиму. І більше такого страхіття у житті нашому не трапиться. Перш за все, я цього не дозволю. Я!
Від цих слів коханої жінки Андрієві стало так приємно, так солодко, що біль не тільки відступив, але й повністю розчинився у дивовижному голосі його чарівної обраниці. Так тривало би і тривало, та раптом почувся рипучий голос старшої медсестри, що розчинивши двері настирливо розглядала закоханих.
- Ну, що це ви собі дозволяєте, жінко! Ану підведіться і поводьтесь пристойно. Це вдома будете пестити свого чоловіка, а тут медичний заклад, тут це заборонено. Не чуєте? Тоді я вам простіше і доступніше скажу - ану, ідіть звідси геть! А, як будете сперечатися та опиратися, покличу санітарок, і вони швидко вас під біленькі рученьки виведуть.
Наталі аж кортіло ступити у полеміку та, маючи чималенький досвід спілкування із багатьма далеко не завжди адекватними і добре вихованими людьми, вона все ж втрималась, мовчки підвелася, хитнула на прощання Андрієві головою і полишила палату, навіть і трішечки не повернуши обличчя убік своєї кривдниці у білому халаті.
Першим, що зробила Наталя, повернувшись нарешті додому, це зателефонувала одному своєму давньому знайомому із відповідних органів. І хоча офіційно ці органи не мали нічого спільного із філармонічною діяльністю, у приватному, а іноді і у службовому порядку, як правило, добре прихованому, ті щиро і плідно спілкувалися з багатьма представниками радянської творчої інтелігенції, і в той же час непомітно, але пильно приглядали за нею, не то що за завданням, а так лише на всяк випадок. Звичайно і Наталя не уникла такого собі янгола-охоронця, полковника Лаврентьєва. Був він вже передпенсійного віку, але на вигляд майже не підтоптаний – високий, ставний, з довгими і чутливими пальцями піаніста. Невідомо сам вибирав він собі краватки, чи жінка допомагала, але завжди були вони в нього неперевершені, а до того ж добре і професійно пов’язані. Одним словом, рафінований інтелігент був на вигляд полковник Лаврентьєв, і тільки зламаний ніс видавав в ньому колишнього боксера. Ось саме в зв’язку із цим звернулася до нього молода співачка, бо трійця професійних спортсменів винна у жорстокому побитті її нового обранця вже з давніх давен перебувала у почесному почті полковника Лаврентьєва, виконуючи час від часу його таємні вказівки, після здійснення яких хтось змінював свої погляди на протилежні і припиняв віщати з чужого ворожого голосу. Адже саме до таких раптових збочень схильна була значна частина митців часів перебудови.
Полковник впізнав голос Наталі з перших слів, і не тільки впізнав, а відразу зрозумів привід з якого вона дзвонила.
-Співчуваю і вибачаюсь перед вами за цих своїх йолопів із накачаними м’язами. Вже чув про їхні художества і, як слід, покарав їх. До кінця року аніяких закордонних відряджень. Інші супроводжувати і охороняти поважних людей будуть. А ці хай посидять на заміській базі та й порозмірковують про свою поведінку. А як далі станеться подібне – віддам під суд і тоді вже отримують за все по повній. Ні у якому разі не хочу виправдовувати їх, Наталю, бо вони усю цю бодягу перші розпочали, але ж і твій молодий чоловік, як виявилось, не мед з цукром і багато у чому спровакував їхні дії. За їхніми словами, а мені вони, повір, ніколи не брешуть, напочатку в них було єдине бажання залякати трохи залицяльника новачка і таким чином відвадити від тебе. Ти ж знаєш, усі вони, а особливо Влад, нерівно дихають у твій бік. І нічого з цим не поробиш, молоді літа, вибухові емоції і таке інше… Та сталося непередбачене – твій новачок, замість того, щоб усе зрозуміти, або хоча б вступити у бесіду, кинувся на моїх профі із кулаками. За це і отримав. Але ж не по повній. На цьому б усе могло і завершитися, але підвівшись він не у бік відійшов, а кинувшись на Влада збив з ніг та ще й і бров пошкодив – зашивати прийяшлося. Ну, звичайно хлопці втрутилися, і твій хлопець знову на підлозі опинився. Та і цього для нього виявилось замало – знову підвівся із стиснутими кулаками і звичайно ще раз отримав. І таке повторювалось не двічі і не тричі, а не менш десятка разів. Хлопці вже і занервували, бо ніколи із таким ще не стикалися.
Влад про нього так висловивсь: - неосвічений, нетренований, але за натурою справжній сталевий китайський солдат із старого фільму. Такого неможливо перемогти – можливо тільки вирубити.
Ось саме, здогадавшись про це, і порадив Влад Дмитрові вирубити твого хлопця, що той і зробив – та трохи не розрахував, і нокаут вийшов надто глибокий і небезпечний, а це тільки від нервів - бо насправді Дмитро боксер – повір вже мені, від бога, а тому, за звичай, завжди точно розраховує силу ударів. Та на цей раз і він схибив, бо дуже міцним горішком твій, як його? – Андрій виявивсь.
Подальшого Наталя вже майже не чула, бо головне давно зрозуміла, а подробиці бійки її, як і будь-яку пересічну жінку, не дуже цікавили.
Майже два тижні провів Андрій на лікарняному ліжку, та нарешті настав жаданий день виписки. До приймального покою принесли його речі і почали видавати під розписку. Подививсь на заплямований кров’ю костюм, і мов блискавкою вдарило: - Та як же його повертати у такому жахливому вигляді? Адже Кость за нього поручивсь, а він так підвів сусіда. А ще більше підвів він молоденьку костюмершу з Ленфільму. Ну що їй тепер робити? А йому самому, як виправдатися? Яким чином достойно, а інакше він навіть не уявляв, вийти з цієї ганебної для його гідності ситуації, яким чином розплатитися за цей позичений американський костюм, що коштував у багато разів більше, ніж його підвищена стипендія за цілий рік. Ну, і справи! Хоч у зашморг. І в Андрія навіть зникло бажання виписуватися, а замість нього з'явився неабиякий жаль за втраченим лікарняним раїм, який попри все дарував душевний спокій і тимчасову відстороненість від докучливих буденних справ. Він би ще довго так сидів, та сестра, якій він давав розписку, подивилась невдоволено на нього і сказала зверхньо і образливо: - А як же ти гадав, голубе, і битися і речі у чистоті тримати? Так водночас не буває. Одягайся, а як повернешся додому та оклемаєшся трішки ось тоді і про закривавлений костюм потурбуєшся. Тільки не уявляю, як це тобі вдасться, бо у першій же хімчистці, до якої звернешся, відразу міліцейський наряд викличуть. Такі випадки із нашими колишніми пацієнтами траплялися неодоразово, і всіх їх без виключення ув’язнювали до з’ясування всіх обставин. А на це не один тиждень і навіть не один місяць уходив. Ось так, голубе! Позбудься його і забудь, що він колись і був у тебе. А тепер переодягайся, та швидше. Бо не один ти у нас такий герой.
Одним ривком скинув з плечей халат, потім піжаму і вже за кілька хвилин був вдягнутий у закривавлений костюм з Ленфільму. Залишалося замінити лікарняні капці на черевики, також позичені на Ленфільмі. Та на відміну від повністю зіпсованого костюма були черевики новенькі, наче із магазину, і це трохи підняло йому настрій.
А тут до напіввідчинених дверей заглянула Наталя, якій вже уривався терпець його очікувати. Побачивши її, хлопець посміхнувся і відразу забув про всі свої негаразди. Вони їхали на таксі крізь Невський і здавалось само місто із усіма своїми будинками-красенями вийшло їх зустрічати. Дорогою вони не замовкали не на мить, увесь час про щось збуджено розмовляли, не слухали одне одного, і не пам’ятали, про що у тій розмові йшлося. До тями прийшли тільки тоді, коли автівка зупинилася і вже літній сивий водій повернув до них обличчя і промовив: - ну ось і приїхали.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1861 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
