Андрій здригнувся від різкого гальмуванні і не абияк здивувався тим, що таксі привезло їх не до гуртожитку, як він сподівався, а до якогось зовсім незнайомого йому будинку. Він із подивом підняв очі на Наталю, та та посміхаючись і, знизуючи плечима, промурмотіла:
-Я тут зняла на деякий час однушку у хрущовці. Гадаю, в ній тобі буде не тільки зручно, але й навіть корисно для здоров’я. Поживеш кілька тижнів. Ніхто і нічим тобі не дошкулятиме, навіть я. ти ж сам чув, скільки галасу від мене, коли потрібно розпіватися, навіть матуся моя іноді зізнавалася, що це нестерпно.
-Може матуся твоя і не витримувала, а як до мене, твій спів завжди насолода. Ну, із окремим приміщенням для мене, ти надто поспішила, бо жити у гуртожитку мені не те що необтяжливо, а напроти зручно і комфортно. а занудьгувати хлопці не дадуть, бо увесь час поруч
-Так ось ти до чого ведеш! – ображено прикусила нижню повну губку Наталя, - швидко ж я тобі набридла, як кажеш таке. Тому і чути ці твої слова мені вкрай образливо. Хоч і маю великий негативний досвід щодо людей, але вкрай не хочеться, щоб і ти перейшов до їхнього рахунку.
Андрієві аж подих перехопило, бо зрозумів, ще одне необачне слово, і піде Наталя від нього – назавжди. А що ж тоді йому – у зашморг? Хіба можна хоча б уявити таке? Та ні. І він заговорив швидко і хрипко:
-Ну, що ти, Наталочко, що ти! Це я тільки так до слова і, як завжди, безглуздо. А насправді буде лише так, Як ти вирішила. Як і завжди, ти маєш рацію, і мені деякий час дійсно потрібно відлежатися у повній тиші, бо після струсу мозку треба бути вкрай обережним, щоб остаточно не втратити хоча тих залишків розуму, які я ще маю.
І він подивився на неї такими очима, що серце Наталі вмить відтануло, хіба можна було встояти перед таким натиском ніжності і безмежного кохання. Вона притислась до нього у пориві пристрасті, а він, обійнявши її своїми довгими незграбними руками, просто зімлів від щастя. Скільки б тривала ця німа сцена, невідомо, та таксист, літній, а тому достатньо витриманий і вічливий, нарешті втрутився і, повернувши обличчя у бік пасажирів, повідомив: - Ось і прибули на місце. З вас чотири карбованці. А мені час вирушати, бо стоячи небагато заробиш.
Закохані, хоч і не швидко, та все ж прийшли до тями, і розрахувавшись п’ятірочкою полишили затишний салон старенької волги. А далі по сходинках і на четвертий поверх старенької та добре доглянутої хрущовки. Всередині було ще краще – нещодавно проведений ремонт, натертий до блиску паркет, новенькі яскраві шпалери і біленька з блакитним орнаментом плитка у ванній і кухні. Андрій аж зашарівсь від задоволення, та природна сором’язливість все ж пересилила в нім усе, і він промурмотів, не наважуючись глянути, Наталі у вічі, щоб знову не наразитися на недавній вибух емоцій, шо стався у таксі:
-Все просто чудово. Та чи заслуговую я такого комфорту? Адже вдома у мене все було набагато скромніше. Мені якось не тільки ніяково, але й навіть боязко – а як раптом зачеплю щось дорогуще, як, наприклад, ось цю дивовижну величезну вазу на підлузі із дивним розписом, чим розраховутися буду?
-Не хвилюйся з цього приводу так, - посміхнулась Наталя, - бо я відразу здогадалася, що ваза не оригінал а не дуже уміла копія, та і взагалі вся обстановка в цій квартирі, хоч і новенька, та досить вже ординарн, а тому не дорога. Як що і розіб'єш ненароком, розплатишся без всяких проблем. Але з твоєю акуратністю цього ніколи не станеться.
І зовні Андрій заспокоївся, та душу його все ще не полишала тривога: - Так, із усім цим я мабуть розрахуюсь, але ж не з ленфільмовським костюмом. Ось де справжня катастрофа, і її не оминути.
Та звичайно перед Наталєю він тривоги не виказав, а вона зробивши кілька настанов, що до приготування їжі, місцезнаходження домашнього одягу і найнеобхідніших туалетних приналежностей вже йшла до виходу, бо, як і завжди, поспішала на чергову репетицію.
Ще кілька днів провів Андрій у ліжку, та потім занудився і попри всі намагання Наталі почав все більше часу проводити на ногах. Витирав пил, мив підлогу, прав білизну і навіть готував страви для довгих сумісних вечерь із Наталею, що приходила до нього майже щодня і нерідко залишалася на усю ніч. Звичайно Андрій раював, та всидіти у чотирьох стінах із своєю непосидючою діяльною натурою з кожним днем ставало для нього все важче. І ось нарешті настав день, коли він вирішив нарешті полишити квартиру і потай від Наталі вийти у широкий світ. І перший візит його звичайно був до гуртожитку. Бо пересуватися по великому місті у одному тоненькому спортивному костюмчику, який тільки і залишила йому Наталя на знімній квартирі, було м’яко кажучи, не дуже зручно, а до того ж не відповідно до сезону, бо пізня осінь поступово та невблаганно перетворювалась на вологу ленінградську зиму, із пронизуючими вітрами та хуртовинами.
Першим, кого він побачив, переступивши поріг кімнати, був Кость, що сидів на незаправленому ліжку і похмуро дивився у вікно крізь спітніле скло.
Побачивши Андрія, хлопець нібито і зрадів, широко посміхнувшись, та мабуть значно більша тривога перекреслила радість, і з цього він, навіть не ворухнувшись, ані слова жодного не вимовив. Серце в Андрія завмерло на мить, а потім застукало так, що скроні аж загули, мов церковний набат.
І одна тільки думка була у порожній голові: - ну, якщо Костя так припекло, то мені вже точно подітися буде нікуди – хоч у зашморг.
Але ж на початку потрібно було з’ясувати обставини, поставити всі крапки над «і», а вже тільки тоді, приймати рішення і брати на себе зобов’язання.
-Ну, говори що-небудь, бовдуре, - вмовляв себе Андрій, -не мовчи! – то попри це минуло не менше двох чи трьох хвилин, поки з вуст Андрієвих злетіли перші ще важкі слова: - Ну, як ся маєш, Костю? І як ви тут без мене?
На ці безглузді запитання Кость лише знизав плечима та рота не розтулив, чекав розповіді і роз’яснень про все що сталося, і головне про позичений на короткий строк костюм з Ленфільму, про який перелякана костюмерша, що довірилась йому, нагадувала йому майже що не щодня, і хоча поки була ще вічлива, та Кость відчував, що тримається вже із останніх сил і от-от зірветься на істерику. А усім його розповідям про Андрія, що неочікувано потрапив до лікарні після розбійного нападу невідомих осіб саме у тому злополучному костюмі, мабуть вже не мала віри.
-Ти ж повинен розуміти, - важко дихала у слухалку молоденька перелякана костюмерша, що мене от-от звільнять з роботи. Я ж беручи костюма, дозволу не від кого не отримувала, бо гадала, вірячи тобі, це усього на кілька днів. А вже два тижні минули, а досі ще нічого певного. А до мене наступного понеділка саме за цим костюмом прийдуть, бо знову розробляють якийсь американський проект. Розумієш, що буде мені, коли все це випливе на чисту воду. Про те, що виженуть, я і не кажу – це був би найкращий вихід та впевнення що цим не обмежаться, а засудять за крадіжку по повній і на усьому подальшому житті хрест – повний…
Костюмерша телефонувала Костеві учора увечері, і з того часу її слова безперервно, мов кругова магнітна плівка прокручувались у хлопця в голові, не даючи спокою ні на мить. Як зв’язатися із Андрієм він не знав, про побиття чув тільки з чужих слів, а тому йому залишалися лише чекати та сподіватися на краще. І ось нарешті Андрій з’явився. Але веде себе невпевнено і дуже дивно - відвертає очі, несе самісеньку нісенітницю, а про головне, пекуче ані слова. Ну, як так, то певно із костюмом трапилось непоправне. А як ще мало статися у бійці, до якої так недолуго стряв Андрій? І тому треба очікувати найгіршого.
Минуло ще кілька хвилин, і Андрій, нарешті приборкавши нерви, підтвердив найгірші побоювання Костя. Наостанок навіть витяг із пакета і показав Костеві брудний закривавлений костюм з надірваним рукавом і пошматованими брюками. Тільки із туфлями нічого не трапилось – змасти добрим кремом , відполіруй і знову будуть, мов новенькі. А ось костюм повернути до початкового пристойного стану можливості не проглядалося жодної.
Хлопці довго сиділи мовчки, нарешті Андрій підвівся і, дивлячись кудись убік, повз Костя сказав хрипко: - Я винен перед тобою, дуже. Та обов’язково все владнаю, хоч поки і не знаю як. Із будь-якої скрути вихід завжди знайдеться. І обіцяю тобі до завтра усе владнати. А тепер час бігти, ось переодягнусь тільки і до справи.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1603 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
