Передмова до Поеми про біду.
ПАНИ ТА ЛАКЕЇ
У цьому творі я використав алегоричні образи. Як людина, в образі народу України, я звертаюся до свого старшого брата, який бачиться мені в образі народу Росії. Особи, які знаходяться у народів на службі і які крутять братами-народами так, як їм заманеться, мені бачаться в образах лакеїв. Як молодший брат я розмовляю із старшим братом, з російським народом, з яким народ український століттями жив поряд на одній землі. З яким український народ багато віків підряд ділив навпіл радість і горе, з яким ціною мільйонів житів боров спільного ворога, з яким українці поріднились так, що увесь світ вважав нас рідними братами. За довгий час спільного життя старший брат, так звик до своєї історичної ролі, що по сьогоднішній день не мислить свого життя без меншого брата. А історія зробила черговий виверт і влаштувала старшому братові жорстокий екзамен. Ще більш жорстоким цей екзамен виявився для меншого брата. Історія влаштувала старшому братові перевірку на Порядність, на Добро, на Справедливість. Брати жили тяжко. В їхньому спільному по-двір’ї панувала неправда, зло, жорстокість, сморід. І ось меншому братові забажалось вдихнути свіжого повітря. Йому захотілося позбавитись того недоброго, що робило його життя нещасним. Брати жили в світі не самі. По сусідству з ними жило ще немало народів, на подвір’ї в яких панували Добро, Правда та Достаток. Менший брат пильно придивлявся до більш вдалих сусідів і по доброму заздрив їхньому щасливому життю. Нарешті тяга до хорошого життя вимусила молодшого брата домовитись із старшим про розподіл загального майна та двору, та про окремі шляхи до світлого майбутнього. Домовились і про підтримку старшим молодшого у випадку необхідності чи будь якої небезпеки. Адже старший брат відрізнявся від молодшого набагато міцнішими біцепсами, та і садиба старшого брата була майже в 30 разів більша ніж у молодшого. Окрім того Бог нагородив старшого брата садибою, яка була багатюща на корисні копалини та на родючу землю, які в свою чергу давали братові не поганий зиск. Молодший брат дуже радів прекрасній перспективі, яка перед ним відкривалась. А старший брат переживав розлуку дуже боляче і з великим небажанням розлучатися. Була у братів ще одна велика суспільна біда. Для керування своїми господарствами брати тримали лакеїв, яких знаходили в своїх сімействах та вибира-ли чи призначали на керівну роботу. Братам дуже довго не щастило. Лакеї, на протязі століть, як тільки сідали в керівне крісло незабаром перетворювались в злодіїв, шахраїв, запроданців та вбивць і робили свою чорну роботу, замість того, щоб вести господарство свого хазяїна до світлого життя. Саме тому сусіди братів, у яких лакеї завжди були під жорстким контролем господаря-народу жили набагато краще ніж брати – російський та український народи. Старший брат на біду був великим чваньком. Він завжди хизувався перед сусідами своїми великими біцепсами, а молодшого брата при будь якій нагоді відходжував батогом. Така поведінка старшого брата була, якщо не найголовнішою причиною в бажанні молодшого брата шукати щастя своїм шляхом. Через двадцять три роки своєї незалежності молодший брат зрозумів, що його лакеї ніколи не дадуть побудувати в його садибі достойне життя і вигнав їх із служби. Під час цієї процедури головний лакей молодшого брата із своїми прихвоснями намагався брата вбити. Але брат не покорився і не дав цього зробити. Почуваючи, що кара неминуча, головний лакей вкравши у молодшого брата велику суму грошей втік через кордон до сусіда. Як ви вже здогадуєтесь – пригрів цього перевертня, злодія і вбивцю з прислугою – старший брат. Після цього бажання не дати молодшому брату йти до хорошого життя перетворилось у старшого брата, а вірніше у його лакеїв – в патологію. Старший брат віддав вирішення справи на відкуп своєму головному лакею та його поплічникам. Головний лакей відрядив до садиби молодшого брата підконтрольних йому злочинців. Ті спочатку брякаючи зброєю відібрали у молодшого брата добрячу частину його садиби, а потім, намагаючись відібрати у брата ще одну частину його землі, почали вбивати його дітей. Як це бувало і раніше на незадоволення добропорядних сусідів грабіжницькою і бандитською поведінкою брат не звертає уваги, продовжуючи утримувати в керівному кріслі лакея-вбивцю і руйнувати своє та братове подвір’я. В «Поемі про біду» я не звертаюсь до лакеїв – вони в силу своєї лакейської вдачі ніколи мене не зрозуміють. Я звертаюсь до російського народу, до свого рідного брата. Дорогий мій брате! Так як є сьогодні - бути не може. Вбиваючи мене - ти вбиваєш самого себе.
ПОЕМА ПРО БІДУ
Слухай, Росіє, давай поговоримо,
Адже ми з тобою, як рідні брати!
Віками ми разом історію творимо,
Адже ми сусіди, у нас поряд хати!
Адже ми століття, як поруч живемо,
Як ділимо разом радість і горе!
Ми в човні одному по морю пливемо,
Повітря в нас спільне і небо просторе!
Ми разом, Росіє, війну пережили,
Та ворога хижого перемогли!
Мільйони голів на вівтар положили,
Та волю від рабства разом зберегли!
То, як же так трапилось брате рідненький,
Що ти замість друга, мені ворогом став?
Чому ти з великого стався дрібненький
І в Бога ти вірити – чому перестав?
Чому ти прийшов до моєї світлиці,
Неначе безжалісний, лютий звір?
Чому в тебе вищир страшної вовчиці,
Чому ти порушив, загарбав мій двір?
Чому ти жалиш, мов змія підколодна,
Дітей моїх, брате, чому розпинаєш?
Чому ти неначе гієна голодна,
За, що на весь світ ти мене проклинаєш?
Можливо за те, що я мрію про волю
І мислю про краще, щасливе життя?
За те, що я хочу збороти недолю,
Зробити прекрасним своє майбуття?
Чому ти пішов на Вкраїну війною,
За що ти землю мою плюндруєш?
Чому до бандитського вдався розбою,
Чому ти диктуєш, вбиваєш, ґвалтуєш?
Чому ти йдеш проти мого народу,
Чому ти народ мій бідою годуєш?
Чому ти заліз до чужого городу,
Чому ти не твориш, а тільки мордуєш?
Адже в твоїй хаті безкрайня робота,
Адже твої люди погрузли в біді!
Адже весь народ твій долає злидота,
Адже вся держава в страшенній нужді!
Чому ти, мій брате, не воюєш із злом,
З хабарниками, злодіями та шахраями?
Чому ти неправду не нищиш кайлом,
Чому ти людськими нехтуєш життями?
Чому ти для молоді хати не будуєш,
Чому в тебе тяжкі, грабіжні кредити?
Чому поліцаїв ти тільки шануєш,
Чому всі чиновники в тебе – бандити?
Чому ти не збудешся суддів продажних,
Чому прокурорів не зміниш на чесних?
Чому ти по тюрмах тримаєш поважних,
Чому ти лелієш у себе безчесних?
Чому не будуєш мости та дороги,
Чому ти не пестиш своїх вчителів?
Чому на екранах – одні демагоги,
Чому на трон садиш пихатих царів?
А може туберкульоз ти вже подолав,
А може позбавився раку та СНІДу?
А може нарко баронів вже осідлав,
Та проституції не залишилось сліду?
А може ти, брате, свій народ завалив,
Автомобілями, машинами пральними?
Не китайськими, а тими, що сам стулив,
Чи може податки в тебе стали реальними?
А може народ твій горілку не п’є,
Та не впивається до нестями?
А може поліція в тебе не б’є,
Не розкидається людськими життями?
Як бачиш, брате, самому тобі,
Треба негайно рукави засукати!
І з долу до стріхи в тяжкій боротьбі,
По новому хату свою будувати!
Як бачиш, мій брате, оселя твоя,
На смітник смердячий у світі подібна!
Пробач, та ця думка не тільки моя,
Признай, що тобі допомога потрібна!
Ні, брате, не допомога військова,
Бо танків та бомб в тебе дуже багато!
Болячка, мій брате, в тебе зіркова,
Її в першу чергу берись лікувати!
Болячка ця дуже в людей небезпечна,
Бо застить полудою зболені очі!
Та розум затьмарює без заперечно,
Вбивати примушує з ранку до ночі!
Тому я, мій брате, до нестями бажаю,
Щоб ти очі розплющив і правду побачив!
Ти може узрієш, що я пропадаю,
Що чорт наше братство бідою позначив!
Побачиш, мій брате, що твої лакеї,
Щоб замість шукати, кохати, творити!
Почали тягнути до двору трофеї,
Почали вбивати, душити, палити!
Можливо замислишся, брате, на тому,
Що слуги твої вже давно показились!
Та в хаті твоїй також бути погрому,
Бо вбивці твої як вовки розлютились!
І можна чекати від них що завгодно,
Самого тебе скоро в льох вони спустять!
І буде там, брате холодно, голодно!
Одягнуть кайдани, до сонця не пустять!
А може і газу отруйного, брате,
Підпустять до льоху, як роблять в Донбасі?
І болісний крик твій – згинь супостате,
Вже буде передсмертний, буде на пласі!
Що скажеш такого не може бути,
Скажеш фантазія болісна в мене?
Здоровому глузду таке не збагнути,
Ти скажеш у світі таке нездійсненне?
Ні, брате, я також ніколи не мислив
І в страшному сні мені це не жевріло!
Що старший мій брат наче Ірод замислив,
Моє, щоб подвір’я в геєні горіло!
Не мислив я, брате, що слуги твої,
Четвертувати будуть твого рідного брата!
А ти у цей час заплющив очі свої,
Та на вбивство благословляєш лакея-ката!
Брате, мій любий – постій, зупинись,
Прірва попереду в тебе бездонна!
Вилізь із льоху, поплач, помолись,
Бачиш процесія йде похоронна?
Бачиш - це я ховаю своїх дітей,
Твоїми лакеями вбитих і розіп’ятих?
Бачиш скільки від болю плаче людей,
Скільки в розпачі рук до неба піднятих?
Повітря свіжого, брате, ковтни,
Вийди на світло, прийди на Майдан!
І нове життя від тоді розпочни,
В труби сурми і бий в барабан!
Кайся, мій брате, на весь білий світ,
Замолюй перед Богом тяжкі гріхи!
Та знищ всіх лакеїв, як той пустоцвіт,
В багатті спали, як страшні реп’яхи!
Позбався, мій брате своїх упирів,
До щастя почни дорогу тяжку!
Спитай, як очиститись у своїх Кобзарів,
І з ніг обтруси свою ношу бридку!
Та послухай, мій брате, моє слово напутнє,
Знай, сила над розумом зверху не стане!
Знай, брате, що розум - це диво могутнє,
Вершин його сила по вік не дістане!
За розумом буде завжди перемога,
Розум народжує правду, добро!
У розуму завжди світла дорога,
Сила лиш мітить нещастя тавро!
Розум – це Бог і його Заповіти,
Сила – це підступи лиш сатани!
Розум – це світла Господнього квіти,
Сила – це смерть та життя кайдани!
Доки будеш над розумом ставити силу,
Доти будеш ти жити в собачій нужді!
Доки розум будеш ховати в могилу,
Доти нидіти будеш в великій біді!
23 січня 2015 р. Григорій Трудний.
|
та
у Вас