Коментувати також можна з та

Пт, 04/12/20, 15:57
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [978]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2494]
Вірш-пісня [525]
Вірші про Україну [1405]
Вірші про рідний край [771]
Вірші про мову [164]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [88]
Загадки [15]
Верлібр [141]
Елегія [50]
Історичні вірші [280]
Вірш-усмішка [971]
Вірші про сім'ю [387]
Вірші про рідню [141]
Вірші про жінок [649]
Вірші про чоловіків [101]
Вірші про військових, армію [187]
Вірші про Перемогу, війну [306]
Вірші про кохання [3227]
Вірші про друзів [707]
Вірш-казка [129]
Казка (проза) [26]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [313]
Вірші про дитинство [318]
Вірші про навчання [57]
Вірші про професію [79]
Вірші про eмiгрантів [144]
Вірші в перекладі [628]
Вірші про свята [193]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1175]
Вірш-тост, вірш-привітання [92]
Для мене поезія - це [185]
Поети [265]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [271]
Щастя - ... [563]
Жінка - ... [250]
Життя... [4022]
Філософам [1248]
Громадянину [823]
Метафізика [143]
Опитування для Вас:
Де Ви проживаєте?
Всего ответов: 969

І як без статистики?
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Нова радість стала


Нова радість стала

 
(з циклу "Різдвяне")

Нова радість стала,
Яка не бувала…

 
Та не було сьогодні ані старої втіхи, ані нової радості у господі Параски. Не мала чим тішитися цего року – ой не мала! Най би скарав Бог кожного з тих нечестивців, хто не гребує забрати у зболеної жінки найсвітлішу надію, хто тисячі таких, як вона, одиноких матерів, лишає без останньої іскри тепла, любові, сподівання, доживати віку на самотині зі своїм горем і тяжкими думками!
Забрали у Параски сина цего року. Забрали навіки і вже ніколи їй не буде ані весело, ані добре, ані святочно. Вже до останнього подиху буде носити у собі глибу чорної, холодної біди, котру неможливо вибілити, не під силу відогріти.
Спочатку спалахнув Майдан – Майдан Гідности – у Кийові. Не могла не пустити свого Павлика туди, бо гідністю не торгуються, бо гідності не стороняться, бо гідність вимагає того, аби її відстояти. А коли то ще гідність твого народу – цілої країни – навіть нема що думати-гадати! Поїхав. Був на барикадах, був на Інститутській, цілими днями щогодини співав Славень, страшними ночами стояв лицем до лиця з беркутнею, не даючи прорватися до осердя Майдану. Був у будинку Профспілок, світив своїм ліхтариком на концерті Вакарчука, співав гімн рідного народу разом з усіма майданівцями в першу хвилину нового 2014-го. І колядував того року теж на Майдані. І вечеряв там же. Але ж ВЕЧЕРЯВ!
А цего року вже не вечеряє. І на́рік не буде. Вже ніколи не буде вечеряти, і ніде! Хіба, що на Небі за Отчим столом…
Великі солоні краплі падали у немедову Парасчину кутю – не додала меду, бо хотіла, аби гірко їй було і на смак, аби несолодко. Досипала би ще перцю до тої куті, аби в горлі пекло адським вогнем, так, як пече на серці – може би перепекло, може би тілесна мука заглушила душевну і хоч на мить стало легше. Але чи хотіла Параска полегші? Чи хоча б щось їй зараз хотілося, коли утратила єдиного сина, єдину опору, єдину надію свою на все життя?!
Не втримала Павлика і тоді, коли почалися вогні на Сході. Та й чи могла щось вдіяти? З Майдану приїхав на тиждень, потім більше не був дома, аніж був. А там поставив перед фактом, що іде у добровольці. Господи, як Параска плакала, як просила сина не йти, ніби чуло серце материнське щось недобре! Але Павло мовчки витирав сльози матері, мовчки витирав свої, а потім безперервно повторював тільки одну фразу: "Мамо, простіть, інакше не можу...".
Таки пішов. Від ротації відмовився: казав – я вже навчений, а інший поки навчиться, час мине, а тут треба обороняти-відстоювати кожний, дорогий серцю, сантиметр Української Землі. Час від часу телефонував Парасці, заспокоював – казав, що все добре, що не мерзне (навіть коли було 20 градусів морозу, говорив, що не змерз!), що не голодний (навіть, коли був на передовій коло с. Дебальцево, куди волонтери заледве могли доставити хоч якісь харчі!), запевняв, що ще трохи і перемога буде за ними (а в цей час уже далеко не перша колона, так званої, російської гуманітарки висвічувала білими боками на кордоні!).
А нині його нема – нема її дорогого Павлика, і вже ніколи не буде! Три тижні тому навіки віддала свою дорогу дитину чорній землиці, холодній землиці. Були побратими, було чи не все село на похороні, були урядовці з району, навіть з області якийсь пан щось там говорив. Але Параска добре того не чула. Не чула нічого ні поза собою, ні у собі. Бо оселився тільки один великий біль у її серці, здавалось, більший за все виднокілля неба і землі, за все безмежжя відчуттів – незміряний нічим біль утрати. Не вивели з темного заціпеніння Параску ані поштиві постріли, коли опускали домовину у яму, ані перша грудка замерзлої землі, що відухнула глухим звуком, ударившись об кришку синової труни...
Слабенький вогник свічки вже долав останні краплі воску. Вечеря схолола – Параска так і не змогла торкнутися її. Та й і яка там вечеря? Несолодка кутя і суха картопля, навіть не пообирана від лушпиння? А ще грибна юшка – юшка мусила бути, бо її так любив Павлик! Зо три рази додавала добавки, поки вечеряли…
Ще трішки і свічка догорить, ще трішки і кімнату поглине темрява – така сама чорна, як мука у Парасчиному серці. І буде чорно, чорно і тихо  навіть тоді, коли під вікно прийдуть колядники (не будуть обминати хату Героя України!), аби звістити про «нову радість». Але нема вже для передчасно постарілої Параски ані радості, ані доброї новини – най Бог простить, – нема і вже не буде! Не в її господі, не в її серці, а десь інде –

Над вертепом звізда ясна
На весь світ засіяла!


Січень 2015 р.

Додав: LesyaGenyk (24/01/15) | Автор: © Леся ГЕНИК
 
Розміщено на сторінці: Проза, Геник Леся, Українцям
 
Переглянули твір - 1568 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 

Ключові (?): кутя, син, Свічка, різдво, Свята Вечеря, Майдан, колядники

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
avatar
0
1 Лілія • 15:53, 24/01/15 [Лінк на твір]
До сліз. Одні емоції. hands
avatar
0
5 LesyaGenyk • 20:51, 28/01/15 [Лінк на твір]
Дякую щиро...
avatar
0
2 Asedo1949 • 16:01, 24/01/15 [Лінк на твір]
Гіркі сльози обливають серце, читаючи страждальні рядки. Скільки їх, молодих, здорових не повернулося до Святої вечері цього року...скільки сердець материнських заморозив чорний смуток... Вічна пам'ять героям! 55555
avatar
0
6 LesyaGenyk • 21:05, 28/01/15 [Лінк на твір]
Вічна пам'ять...
avatar
0
3 oles • 21:58, 24/01/15 [Лінк на твір]
Так писати може тільки глибока і світла душа.Дякую, що так пишете. Героям слава, і вічна пам*ять усім полеглим. 55555
avatar
0
7 LesyaGenyk • 21:06, 28/01/15 [Лінк на твір]
Дякую за добре слово...

СЛАВА!!!
avatar
0
4 nasvictor • 23:55, 24/01/15 [Лінк на твір]
Нові грані таланту! Добре Є! Моє шанування, п. Лесю.
avatar
0
8 LesyaGenyk • 21:09, 28/01/15 [Лінк на твір]
Дякую п. Вікторе! Рада, що не обинули...


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


           Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Відеовірш "ШКОЛА. МОЄ СЕРДЕЧКО СТУК...
00:02:28

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz