Перш за все він увімкнув газ і встановив на камфорку розігріватися сковороду, а сам почав нарізати шматочки сала і укладати їх на дно. Коли сало повністю розтопилося, Андрій поклав до сковороди кілька товстеньких шматків шинки – червоною із білими прожилками і довго обсмажував їх з обох боків. Поверх обсмаженої шинки він виклав, нарізані кружечками скибочки помідоров, а поряд з ними довгі скибочки солодкого перцю. Присипавши їх зверху чорним меленим перцем, він накрив сковороду кришкою і залишив на десять хвилин пропаритися. Знявши кришку і переконавшись, що овочі дійшли до потрібної кондицію, Андрій по черзі розколов над сковородою і влив в неї п'ять крупних яєць, густо присолив їх щіпкою солі і знов накрив сковороду кришкою. Ще через п'ять хвилин настала черга спецій і скибок твердого сиру. Накривши в черговий раз страву кришкою і прикрутивши майже до межі полум'я, Андрій усівся на стілець із змовницким виглядом, заздалегідь поглянувши на стрілки настінного годинника, що висів на кухонній стіні і попросив свою кохану трішечки почекати. Заінтригована Наталія згідно кивнула головою. Очікування тривало рівно десять хвилин, після чого Андрій вимкнув газ, зняв сковороду з плити і поставив її посередині столу, заздалегідь підставивши під неї підставку для гарячого. -Ну, ось, нарешті, готово, - сказав, Андрій, кинувши погляд у бік Наталії, - А тепер спробуй і оціни. У нас в гуртожитку це блюдо користувалося незмінним успіхом, особливо під хорошу закуску. - Ну, з цим, у нас проблем немає, - Сказала Наталія, посуваючи до Андрія пляшку французького кон’яку, отриманою нею на одному з останніх концертів як презент. Хлопець відкоркував пляшку, підвівся, підійшов до шафи, витяг звідти два фужери на довгих тоненьких ніжках, але не високих і вузьких, з яких зазвичай п’ють шампанське, а широкі і низенькі, з яких саме і належно пити справжній коньяк. За тижні знайомства із співачкою хлопець багато до чого привчився і багато що зрозумів. Тому дорогоцінну брунатну рідину він налив не по вінця, як звикли хлопці-студенти і він сам під час галасливих дружніх застоялій, а плеснув зовсім трішечки, щоб лише прикрити денце кожного з фужерів. І Наталія ще раз переконалася, що її обранець вчиться всьому легко швидко і з видимим задоволенням. А тим часом Андрій нарешті зняв кришку із сковороди, і Наталія нарешті відчула повною мірою всі чарівні аромати цієї дивовижної досі ще невідомого їй страви, від яких у неї відразу ж розігрався просто таки скажений апетит. У повному захваті вона сплескала в долоні і з чарівливою посмішкою попросила парубка покласти їй скоріше і більше, Андрій звичайно з радістю виконав її прохання. Вони підняли келихи і випили, за успіх своєї безнадійної справи, такий жартівливий тост запропонувала Наталія в перший же вечір їх знайомства, і Андрію він припав до душі - одночасно і з викликом долі і глибоким сенсом. Після цього настала глибока пауза у їхній розмові. Тільки чутно було як тихенько але у високому темпі стукають виделки по їхніх тарелях. А відновилось спілкування тільки тоді, коли дно сковороди, що витерла Наталя наприкінці шматочком пухкого білого хліба аж заблищала. -Ну, ти справжній чарівник, - промовила дівчина, важко дихаючи. Такої смакоти я за все життя не смакувала. І добре, що такі страви на столі з'являються тільки зрідка, а інакше вже б за місяць я б в жодну сукню свою не влізла і прийшлось би повністю змінювати увесь концертний гардероб, а це б начальству, гадаю було б не до вподоби, з приводу зайвих великих витрат. Та не переймайся, це я так невдало шуткую. А насправді ти молодець і тепер я тебе пригорну. І вона ставши зі стільця, підійшла до Андрія, що сидів з протилежного боку обіднього столу і міцно обома руками притисла його голову до грудей, а потім трішки відсторонилась, нахилила голову і поцілувала свого обранця у вуста, спочатку ледь-ледь і не на довго, а потім вже на повну, і скільки тривав їхній поцілунок не знали вони обидва. Після завершення обіду, що завдячуючи вправності Андрія виявився по-справжньому святковий, пара із кухні перейшла до кімнати, і тут хлопець вирішив, саме настав час викласти обраниці все на чистоту, а там, що буде, то буде. Він вагався, нервував, та якийсь голос із середини все ж підказував що Наталя усе зрозуміє і не дасть бідній костюмерші з Ленфільму потрапити під суд. Але пори це розуміння, почав трохи здалеку, як і вирішив ще удень, тільки-но повернувшись до квартири після чисельних купівель. Саме їх він і почав показувати Наталі, щоб не брати надто швидко бика за роги. І це спрацювало, бо Наталя, перш за все, була жінкою і відразу примусила його примірити щойно придбаний костюь, а коли він переодягнувся, добре оглянувши його з усіх боків і схвально хитнувши головою, прискіпливо обрала до його обновки з декількох краваток лише одну, бо та єдина прийшлася їй до вподоби і пов’язала її круг андрієвої шиї красивим широким вузлом, на який сам хлопець точно вже був нездатний, бо вкрай рідко мав справи із тими клятими, за його думкою, краватками, а Наталя, напроти, ще у дитинстві добре таки попрактикувалася у цій справі на своєму батькові, для якого пов’язування краваток було, як і для Андрія, справжньою пекельною мукою. Упоравшись із вузлом Наталя, ще раз добре оглянула свого обранця і винесла рішучий вирок: -А ти знаєш? Цей новенький костюм пасує тобі значно більше того, заплямованого кров'ю. Тому не жалкуй про старий, позбуйся його і носи цей. Він мені до душі. Андрій посміхнувся, йому було приємно, що кохана схвалила його вибір, та відразу і посерйознішав, бо подальша розмова належала бути вкрай серйозна і не дуже приємна для його самолюбивисті. Та хоч би там як, він крутнув головою, глибоко зітхнув і розпочав: -Звичайно, я радий, що ти схвалила мій вибір. Тому новий костюм буду носити із превеликим задоволенням. Але позбутися старого костюма, заплямованого кров'ю так просто не вдасться -А чому так? - зиркнула на нього блакитними очима Наталя, що була завжди швидка на будь-які рішення, - Ось загорну його у цей пакет, і на смітник. Навіщо довго панькатися — він і не вартий цього. Знешкодженої речі завжди надо позбуватися легко і без усяких зайвих думок. -Та коли б то була моя річ...- важко зітхнув Андрій, - я б із радістю і в цю ж мить. Але ж вона позичена на короткий час, який вже давно минув, і не мною. -А ким же і у кого? - запитала Наталя, - Щось я не дуже врубаюся до цієї ситуації. Прошу розповісти про все докладно і без усякого поспіху. Дивлячись на тебе, не важко здогадатися, що справа вкрай серйозна. Хоча я не дуже розумію... із-за звичайнісенького костюму і така напруга. Дивно. Так, - зітхнув Андрій, - ти права. І найбільш прикро те, що я в усьому винний. Не треба було ув'зуватися у цю безнадійну бійку. Але з-за своєї вдачою не міг я оминути її, а як би оминув, то припинив би себе поважати і ніколи б вже до тебе не наблизився. -Та що ти таке кажеш? - скрикнула Наталя, - Хочеш від мене так легко вікараскатись? Не вийде. І знай! Як ти до мене не наблизишся, то наближусь до тебе я. І дуже близько... упритул. А тепер кинь зітхати і бити себе у груди. Не допоможе. А тому сідай поруч. Ось так, І розповідай. Усе. -Ну, добре, - подивився Андрій на Наталю, і в очах в нього вже майже не було напруги, а тільки самий спокій. -Гадаю тепер все буде послідовно, докладно і без зайвих емоцій. Ну слухай, як все насправді було, а висновки будеш робити вже потім. -Згідна!- Хитнула головою Наталя, - Нарешті бачу перед собою не хлопчика, а, як то кажуть “мужа”. Андрій насупив чисте чоло. Перші слова завжди найважчі, а далі все якось вибудується і піде легше. Кохана дивилася на приязно, довірливо і він заговорив відкрито і щиро, як перед Богом.
-Розпочну із самооцінки. Бо у ній і криється першопричина подальших подій. Я вже казав тобі якось, за вдачею я технар до мозку кісток, а тому до останнього часу на одяг уваги не звертав аніякої. Єдинний святковий костюм придбали мені батьки на випускний вечір. Чи добре він приганий був, чи личив я навіть і уваги не звернув. Дівчата ж не відвертались, від запрошень не відмовлялись і досить мені було. А вже десь за тиждень відніс я костюм свій до комісійного, бо грошей до Ленінграду не вистачало. Так він і пішов за безцінь якусь, бо надто багато костюмів випускних в той час на комісію приносили, адже всі кудись їхали, всім живі грошики потрібні були. А у інституті не до костюмів вже зовсім було. Часу не то що на дівчат а навіть на сон не вистачало. А тому обходився я джинсами дуже вже потертими і светром, дуже вже витягнутим. І коли б не мій сусід по кімнаті, Кость, то і досі б так ходив. А ось Кость людина зовсім іншої вдачі. До техніки суцільна відраза, до мистецтва, а особливо до музики неосяжна любов.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
