Ми що родичі ?
(Або один кадр реальності) Аптека. Лютневий день. Ще зима не відступила, але сонце освітлює торгову залу аптеки неначе на дворі весна або літо. Над дверима задзвенів дзвіночок, бо до аптечного приміщення увійшла літня жінка, невисокого зросту. Вона міцно тримала листок паперу, де не дуже зрозуміло, було написано перелік ліків, які треба було купити для лікування.
Вона підійшла і простягнула свій листок паперу (зараз лікарі не пишуть рецептів, а так, - на листочку) і промовила тихим голосом, звертаючись до привітної молодої жіночки – фармацевта: мені по цьому списку, будь – ласка.
Моложава пані взяла список, який був не дуже акуратно написаний і швидко пройшлася очима по ньому.
Добре, зара всі ліки зберу в пакет, - треба зачекати хвилин п’ять.
Жіночка –фармацевт швидко зібрала весь асортимент лікувальних препаратів і тихо промовила : З вас сімсот шістдесят п’ять гривень.
Літня жінка, тремтячими руками почала рахувати свої гроші , а потім зі сльозами на очах вимовила: Ой, у мене не вистачає п’ять гривен. Що робити?
Чого Ви так нервуєте, - відповіла пані – фармацевт? Я за вас заплачу, так якось тихо і зовсім невимушено прозвучали її слова.
Ви що серйозно?
Так, я від чистого серця. Я не обіднію, а вам буде менше мороки.
Може ми знайомі, або родичі? – Запитала покупець ліків.
Ні, ми не знайомі. Я просто вирішила це зробити і все. Вона простягнула пакет із ліками до немолодої жінки, ласкаво посміхнулася, побажала гарного дня і перейшла до іншого місця за стойкою, де підійшов юнак, щоб купити ліки.
Літня жінка ще тридцять секунд стояла і не ворушилася. Вона не могла повірити, в те, що з нею відбулося,- було не в кіно, а в реальному житті. Жіночка не поспішаючи вийшла, але ніхто не бачив сльози у неї на очах, які були чи від здивування , чи від приємної несподіванки. Після того, як немолода пані вийшла , дзвіночок , як завжди задзвенів, неначе своїм звуком розкидав добрі спомини, нагадуючи людям про те, що добро можна роздавати всім, не замислюючись ,- чи знають про це люди чи ні….
Березень 2016 рік
Ми хочемо визнання від людей і їх похвалу. Але хіба люди можуть достойно оцінити , якщо самі грішні і часто слабкодухі? Достатньо, щоб про добрі справи знав Господь і тоді, в майбутньому, Він може подарувати удачу, - Ірина Пшиченко.
Гарне оповіданнячко для діток, бо ми з Вами знаємо, що наївно думати,п.Ірино, що ти робиш добро, вийнявши з бабусиної кишені сотні, пробачити якихось п'ять нещасних гривень, і про це фармацевти прекрасно знають. Влаштовують всякі акції, знижки і в таких випадках, з власної кишені не платять. Добро повинно бути справжнім добром, а не прикритою брехнею.
Фармацевти наняті на роботу і це не їхній бізнес. Ціни установлюють не в аптеці. Ціни спочатку приходять із бази, їх націняють не медпрацівники, а фармацевти тільки продають. А ці п 'ять гривень людина дійсно віддасть зі свого карману. А чи ви бачили, щоб в АТБ вам простили одну гривну? Пишу все з реального життя - це не придумана історія. Дякую за відповідь.
Добро завжди безкорисливе.. Йому не потрібен розголос, слава, винагорода... Зробивши добро на душі від самого вчинку стає легше... Хоча такі випадки - рідкість..
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!