Я не знаю твого імені...сьогодні ти вітер, завтра одинокий лист серед голих, розлогих віток старого дуба чи клена. Одинокий, осінній, та по собі сам зелений, світлий і свіжий немов тільки вчора зроджений на цей світ! Немов ти ще не бачив дощів і бурі, тебе не спалювало літнє сонце, не намагалися відірвати від рідного...від того ти стаєш відважним у мої очах! Прикладом небаченої досі стйкості і мужності! Я іноді думаю, що тобі зовсім не потрібні імена! Без них ти можеш бути іншим! Вільним! Тебе ніде ніщо не тримає, не прив'язує, не обтяжує! Однак, ти тримаєшся сам... Скажи, як це бути нічим не виснаженим, не спаплюженим? Коли хочеш тримайся, а хочеш зривайся і лети? Із цим справді так легко жити? Чи справді так легко триматися за батьківську руку до самого останнього, коли шалений вітер все кличе танцювати з ним? І...чи так воно легко триматися місяцями, роками, берегти своє життя зовсім забуваючи про можливе переродження? І...чи такими бувають з самого народження, чи і мені, юродивій можна такому навчитися? Ти б навчив мене такому? триматися! Силі і...дав би мені мету? Показав де її купити? Мені б лише ціну прийнятну! Чому ти хитаєш головою? Смієшся...але ж де по іншому мені взяти того сміливого і життєво-мудрого? Виховати в собі? Чи й мені засміятися в відповідь на таке? Як можна виховати в собі те, що сама ж вбила? Я не звикла такого плекати! Я знаєш, звикла просити, бажати, а потім з тріском кидати його...ламати...це я зараз така, а потім стану невдячною, і злющою як голодні пси!!! Лише встигни від тієї мене утікти! І знову твій сміх...я настільки смішна? Ну й нехай!...Я готова бути для тебе смішною сотні, тисячі разів до самого скону! До самого того, коли власне божевілля змусить прихилити голову в смиренні!!! Шкода...і не дивись так на мене! Мені шкода! Ти лише тут...не ближче, але й не далі...ти просто завжди зі мною і неймовірно далеко! Бо ти там! В моїй голові! В серці! В думках! Ти моя мрія! А я? А я нажаль зовсім реальна... Бачиш? Я з плоті і крові, що коли кинутися з краю крутої скелі, мене не підхопить вітер!
Як шкода...як невимовно шкода, що далі, від цього заочного і примарного стоїть плоть і розпуста!!!... Клянись мені! Ми назавжди збережемо свою чистоту!...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
