А Лада тим часом проголошувала, мов оратор на зборах Всі вслухалися в її слова, а тому у паузах тиша була повна:
- Ось ви стоїте одна проти одної дві жінки, що водночас втратили найдорожче — дітей. І не просто дітей, а молоду сімейну пару, якій ще жити і жити і дарувати вам онуків. Та що я кажу дарувати? Одного вам вони вже подарували. Ось він у мене на руках, мов дарунок долі. Ласкавий, усміхнений, ну саме сонечко Чому ж ви, бабусі його рідні, так чубитися між собою у хвилину, коли свари усі повині вщухати, коли навіть смертельні вороги вибачають одне одного. Та мабуть марно я звертаюся до вас, бо засліплені ви взаємною ненавистю, що захопила у своє підступне коло не тільки найрідніших, загиблих ваших, а й це янгелятко, яке так потребує любові і опіки. Але невідоме вам почуття це, том більш і не буду про нього... А тепер щодо схожесті двох людей, якою ви так лютуєтесь. Чи є вона? Та певно, що є. Випадкова? Та мабуть ні, бо була закохана дівчина і був не меньш закоханий хлопчик. Їм би раювати і раювати, пестити одне одного і пестити. Та злая доля у особі матері дівчинки втрутилась до їхніх стосунків. Бо не сподобався їй обранець донечки зовнішністю, мов очиська маленькі і кумедні, на порасячі схожі, і з родини не поважної походить, а найбільше не сподобався тим, що кулаками увесь час вимахував. Та то їй, необізнаній, так здавалося. А насправді хлопчик цей усі ранні роки свої присвятив заняттю боксом і багато чого досягсь у цій непростій справі. Йому зараз тільки сімнадцять, а він вже кандидат у майстри спорту. Та в людині головне не те, чого досяглась, а те, якою є. Не розгледіли ви, - хитнула Лада головою убік галиної матері, - що доля вашій донечці справжнього героя послала. Так, так героя. Багато казати не буду, але знайте, тільки йому одному зобов'ячзана я, що зараз стою тут жива, бо як би не він, четверо покидькив досхочу набавившись зі мною по-звірячому, обірвали б життя моє єдиним помахом ножа. Я сама від них це чула. Та він не дав такому статися, а відразу прийшов спасати мене, хоча в ту мить і не знав, хто я така. Просто почув, що на он тій поляні жінку гвалтують. А я вже казала, що покидьків тих аж четверо було, і усі досвічені у тому, як людей життя позбавляти, тобто рецедивисти. І мені самій досі дивно, як у такій нерівній боротьбі хлопець цей геройський переможцем став. А може і не треба дивуватися з цього приводу, адже на його боці і правда і людянність були, а доля таких ніколи не полишає. Ось для чого він використав своє вміння кулаками вимахувати, як ви з необізнаності висловились. От, як би кожен так своє вміння використовував, вже б давно усієї злочинності позбавились. Та де там! Він тільки один з небагатьох. А поруч із ним скільки егоїстів і боягузів, для яких власне життя і спокій дорожчі понад усе. Так ось який хлопець ваш односелець — пишайтеся ним і шануйте його. А тепер ще кілька слів додам, вже коротенггько, бо поховання це не місце для з'ясовування стосунків, а привід вшанувати в останній раз і проводити у останню путь вашу Галю, ще зовсім молоденьку, якій би ще жити і жити...
При цих словах голос Лади затремтів спочатку, а потім і зірвався. Мабуть навіть сльози з очей її бризнули, та він не помітив цього, бо Лада стояла попереду, до нього спиною, ніби захищаючи від ворожих нападів оскаженілих жінок, пригнічених втратою найдорожчого у світі — дітей, його, її рятівника.
Але у Лади, і це він добре знав, під крихкою, майже дитячою зовнішністю прихований був суворий характер справжньої шкиперші. Тому менш ніж за хвилину вона вже повністю опанувала себе, і голос її знов лунав майже спокійно, наскільки це можливо було за тих обставин, і кожне слово її глибоко входило до душ чисельних слухачів, мов цвях у дошку, і залишалося в них назавжди: - Ну, добре! Про хлопця-героя я вам розповіла. Жодної темної плями на ньому нема. Та ви все ж намагаєтесь знайти таку. Мов саме він є батьком вашого онучка, бо дуже вже малий схожий на нього, а під породу вашу жодною рисочкою не підпадає. І дійсно здається, спростувати думку таку неможливо. Та я все ж спробую, і гадаю, це мені вдасться. І почну з головного — воно надто інтимне і мені дуже важко із ним на пильні очі ваші виставлятися. Та заради правди і на це піду. Так вийшло, що ваш хлопець односелець не тільки тіло моє врятував, але й душу. Як спитаєте, та дуже просто — після усього страшного, що зі мною відбулося, коли я не знала, як на світ білий дивитися, і вже за крок до самогубства була, саме він пригорнув мене до себе, мов малу дитину, і враз душа моя відтанула і потягнулася до життя. Дивний дар у вашого односельця — рятувати людей від зла. Такого я ні в кого ще не спостерігала. І тому, відновившись до життя, я потягнулася до нього не тільки душею, але й тілом, і ми стали із ним настільки близькі, що не можливо було вже відділити нас одне від одного. І ось коли це сталося, я відразу зрозуміла, що переді мною ще зовсім хлопчик, і я у нього перша жінка. Можете вірити мені, бо я на цьому добре знаюся — у близьких стосунках зі мною багато чоловіків перебуло. Соромно казати про таке, та йду на це заради цієї крихітки, що притискається до моїх чужих грудей, бо до своїх рідні бабусі не бажають притискати. А тепер про саму схожість хлопця, мого рятівника, і цієї крихітки беззахисної. Коли хлопець і дівчина палко люблять одне одного, то стають одним цілим, і їхні риси закарбовуються аж на так званому генетичному рівні. Я особисто не двічі і не тричі читала про таке, бо цікаво було. І в усіх цих історіях спільне одне — незважаючи на відсутність близьких стосунків дитина народжується схожа не на свого біологичного батька, а на того, кому насправді належить серце жінки. Ось бачите, як усе просто, а ви до істерик дійшли, до ненависті. Отямьтеся, вам кажу та й живіть у злагоді і любові. Адже крім цієї крихітки у вас на увесь білий світ жодної рідної істоти не залишилося.
Лада замовкла, чекаючи на те, що хтось із рідних бабусь хлопчика, що усім своїм ще зовсім крихітним тільцем, притискався до її грудей, відгукнеться добрими словами, та не дочекалася, обидві жінки відверталися від неї, і обличчя їхні були викривлені ненавистю і люттю.
Лада замовкла вдруге, і тиша настала така, що коли б комар якийсь задзизчав, його відразу усі почули. Та не знайшлося такого. Так тривало хвилин з десять. Нарешті галина огрядна свекров важко зітхнула, труснула налакованою головою і засичала, тоненько, мов ота гадюка: - Та ось, виявилось, хто на шляху моєму трапився. Бач захисниця яка! Цілі романи викладає про те, як у батьків народжуються зовсім несхожі на них діти. А я відразу здивувалася, чому байстрючком вузькоглазиком ця розфуфирена мадама опікуватися почала. Та тому що схожий він із її коханцем, і більшої схожесті бути не може. Обидва на одне обличчя. А про те, що досвіду із жінками до неї не мав, бреше. І цей байстрючок найбільший тому доказ. Все, досить з мене! Їду, а ви розпусницю Гальку ховайте без мене. Бачити її не можу — так огидно мені, так боляче...
Завершивши довго тираду, свекров підхопила велику господарську сумку і попрямувала, розрізаючи, мов ніс корабля натовп приголомшених жінок до своєї автівки, а слідом за нею потягнулися всі ті, що разом із нею прибули на похорони у кортежі автівок. Дійшли до машин, всілися, увікнули ключі запалення і вже за мить рушили з місця з рипанням і гуркотінням. Підіймаючи дорожню куряву понеслись убік траси, і зникли у цій куряві, мов ті привіди.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1625 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
