Автограф
«Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба»
Сум огорнув мою душу… 29 квітня 2016 року перестало битися серце Народного артиста України, видатного співака Дмитра Гнатюка.
Доля подарувала мені щасливу мить спілкування з цією великою людиною.
Це відбулося 25 вересня 2004 року у місті Куп’янську, де відбувалася акція на підтримку кандидата в Президенти В. А. Ющенка. На площі перед будівлею райдержадміністрації зібрався чималий натовп людей. Було багато активістів, які приїхали на автобусах з сусідніх районів. Акція довго не починалася, тому що у місті вимкнули світло. З вікон будівлі держадміністрації визирали представники місцевої влади, але ніхто нічого не робив. Через деякий час приїхала пересувна електростанція. Увімкнули генератор, подібно до того, як це зараз роблять у кримських містах. Стало дуже шумно.
На сцені з’явився Народний артист Анатолій Паламаренко. Потім зі словом до присутніх звернувся український письменник, народний депутат України Володимир Яворівський. У натовпі почулися образливі вигуки. Серед присутніх виділялася група молодиків у шкіряних куртках з плакатами в руках «Нашизм не пройде». У такій же чорній шкіряній куртці я побачила дівчину з мегафоном у руках. Саме вона вигукувала, заздалегідь заготовлені, заклики. Недалеко від них стояли міліціонери, але жоден навіть не поворухнувся, щоб стримати порушників правопорядку. Всі здогадувалися, що це організовані групи, метою яких було зірвати акцію. Всі знали, звідки дме вітер.
І ось на сцену вийшов Дмитро Гнатюк. Я дивилася на нього, затамувавши подих. Колись давно була на його концерті в Харкові, коли навчалася в інституті. Сиділа тоді на гальорці. Отже не могло бути і мови про спілкування. А тут я бачу, улюбленого всіма українцями, співака прямо перед собою, на відстані простягнутої руки. Я не вірила своїм очам. Звичайно ж, одразу подумала про автограф. Гнатюк заспівав своїм могутнім, красивим, неперевершеним голосом… Саме в цей час молодики почали активно викрикувати ганебні слова, улюлюкати… Мегафон розривався від потоку брудних, образливих слів.. Співак не стримався:
— Люди! Що ви робите? Як вам не соромно?
Та його слова зависли у повітрі, а молодики продовжували і далі свою ганебну справу. Закінчився виступ. Я протиснулася крізь натовп до східців біля сцени. Але мене далі не пропустили два здорованя, очевидно, охоронці артиста. Я почала їх умовляти, щоб вони дозволили підійти до Гнатюка (дуже вже хотіла взяти у нього автограф!) На моє щастя, зі сцени вийшов сам Дмитро Михайлович. Він зупинив охоронників і зійшов східцями до мене. Я подала йому записничок, з проханням дати свій автограф.
Артист запитав, хто я така. Потім узяв мою руку своїми великими, сильними руками, стиснув її у теплих долонях зі словами: — Бажаю Вам, Надіє, щастя, радості, успіхів у праці і світлого майбутнього! Я теж вчитель. Пишаюся цією професією.
За тим він старанно вивів своє прізвище – «Д. Гнатюк», віддав записничок, знову потиснувши мені руку на прощання. Так я отримала автограф від великої людини, славетного легендарного співака України!
Пісні у виконанні Дмитра Гнатюка житимуть вічно!
Світла пам’ять людині з могутнім, неповторним голосом і великим серцем…
05. 05. 2016 рік
Світлина авторки публікації
у Вас 
0
А те, що архів співака викинули на смітник, то тут коментарі зайві. Народонаселення України, не зважаючи на приклади пасіонарності ОКРЕМИХ героїв, все ще не НАЦІЯ! І поки ТАК, чекати суттєвих зрушень у житті нашої Батьківщини не приходиться!
Хай щастить!
Хай щастить!
