2. Валянки
Я вже ходив до школи в Комарові (нині село Урожайне) у третій клас. Була сніжна післявоєнна зима. Зимове взуття в усіх сільських жителів було однакове – шиті із сукна шинелі і вати валянки. Ці валянки, аби не замокати від снігу, заправлялися в саморобні гумові калоші – чуні. Спеціалістом із виготовлення чунів із камер автопокришок горілих автомобілів після війни був дядько Михась, по-вуличному Дзіґоль. Я ходив в таких валянках аж до дев’ятого класу. В дев’ятому класі мати згорилась на кирзові чоботи – кирзяки, які я дуже любив і шанував. Так щоденно наваксовував, що вони виглядали, як юхтові. Та зараз не про це.
Одного звичайного дня я, наганявшись на лижах, звісно, що замочив валянки. Увечері мати, натопивши дровами грубку, поклала валянки на полінах на металевій двокомфорній плиті сушитися разом із сирими дровами, а сама пішла на збори, що проходили в школі через дорогу. Електрики в селі тоді ще не було. Світили гасовими лампами – каганцями. Ото ж я погасив каганець і ліг спати на ліжку, що стояло під грубкою. Заснув. Як розповідала мати, вона місця собі не знаходила, не чула, що там розказували на тих звітних колгоспних зборах, побігла додому. Відчиняє двері, аж все в диму, чаді і валянок в темноті жевріє. Розбудила мене, виволокла в сіни і я відійшов. Не встиг ще добре вчадіти. Мені повезло. Нам обом повезло.
І слава Богу і ангелу охоронцю, що все добре закінчилося! Щодо убогості, то все пізнається у порівнянні. Порівнюючи ті часи і нині, то диву даєшся, як вижили, але й сьогодні - ми не багатші, теж ледь кінці з кінцями зводимо. Гарно!
Життя важке було в батьків , а у дідів ... може й в Сибірі ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
!!!
