Це було взимку 1964 року. Жив я тоді вже у Хмельницькому, в гуртожитку по вулиці Ватутіна, і навчався на вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту. Факультет розміщався навпроти молочного заводу. Зараз це належить університету (колись ХТІБО). Після навчання добирався автобусом по вулиці Купріна від Ружичнянського універмагу до обласної лікарні.
Вийшов з автобуса, а навкруги темнота і заметіль. Паралельно автодорозі проходить залізнична колія, що веде до військової частини. Потрібно перейти дорогу, колію і прямо вниз по вулиці Ватутіна. Йду, прикриваючись від вітру і снігу папкою з конспектами в правій руці. Аж гульк, із правої, підвітряної сторони на мене суне щось велике і шипить. Я відсахнувся, а мимо проїхав маневровий локомотив в сторону військової частини. Чому він не світив? Не знаю, але мені повезло.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
klavysjka: Щиро дякую! Хай Пресвята Богородиця всіх нас, наших захисників і всю УКраїну тримає під своїм Покровом завжди і допоможе торувати шлях до перемоги!
у Вас 
0
