ПОПЕЛЮШКА 6-3

Зрозумів. Йди геть! Востаннє тобі кажу.

Василь не звернув жодної уваги на погрози і зробив ще крок уперед. Зупинився на мить. Подав тулуб у правий бік. Стьопа зреагував на обманний прийом, а Василь тим часом, подавши тулуб в протилежний бік, кинувся негідникові під ноги і завалив різким ривком на спину. Стьопа впав, разом із ним впала і дівчина, яку той все ще продовжував утримувати, не дивлячсись на падіння. Мертва хватка! - майнуло у Василевій голові. А дівчину треба звільняти від цієї хватки, і негайно, бо далі вже може бути пізно. Припепрті до останньої межі такі, як оцей Стопа, на все здатні. Тільки як звілняти, чим розжати ці цупкі павучі пальці? Коли б було чим штрикнути. І Василь уперше пожалкував, що досі не обзавівся ножем, щоб гідно протистояти таким негідникам, як цей Стьопа. Ну, що ж, ножа немає, проте зуби ж є, і вони теж гострі. А тому не гай часу марно — дій! І ось василеві зуби вп'ялися негідникові у зап'ястя. І це подіяло. Стьопині пальці від гострого болю розжалися, і рука дівчини нарешті висковзнула із них на волю . Василь відірвався від зап'ястя негідника, глибоко зітхнув, щоб відновити дихання і вигукнув хрипко, але голосно звільненій дівчині:

- Підхоплюйся! Скоріш! І вибігай з кімнати, вибігай! А там на весь голос гукай! Скликай людей! Усіх, кого стрінеш! Негідник не повинен втекти!

Давши настанову дівчині, Василь переключився на правицю негідниа із ножем, і йому вдалося таки обхопити її обома руками. Але тут же і відчув, що його дві нетреновані руки слабкіші за одну Стьоппину, наче з заліза відлиту. Але хіба це був привід занепадати духом. Звичайно, що ні. І Василь, хоча і неймовірними зусиллями утримував стьопину правицю з ножем нерухомою. Він зосередив на цьому всю увагу, а тому не побачив, а лише відчув і почув, як тіло дівчини перекотилося від них убік, а вже за мить почувся дрібний стукіт її ніг об підлогу. Рипнули двері і стукіт віддалюючись почав слабшати, а голосу дівчини все ще не було чутно.

-Що ж вона так? - образливо дорікнув їй Василь, - Я ж останніх сил тримаюсь. Цей Стьопа значно сильніший від мене. Ось, ось вирве руку, ось, ось! А тоді що? Простягти перед ним лапки? Та ні за що! Краще вже вмерти! А я до речі один прийомчик згадав, із самбо. Не прийомчик, а клас. Не дарма все ж на це кляте самбо більше року витратив, перш ніж кинути за повної своєї неппридатністю. Ну давай, давай та пруткіше. Не будь увальнем, яким народився, а ставай скоріше чоловіком здатним себе захищати до останнього. Василь випустив стьопину кисть і, коли суперник мимоволі розслабився на мить, вдарив його головою у підборіддя із усією силою, на яку тільки був здатний. І подіяло. Тіло негідника обм'якло. Втратив свідомість? Це добре. Але чи надовго? Хто його зна, але цим треба скористатися і відібрати у Стьопи ніж. Але відбирати не пприйшлося. Ніж висковзнувши із правиці негідника лежав на підлозі. Василь підхопив його та радості не відчув. Знав, що це не його, і вдарити ним навіть такого негідника, як цей Стьопа, йому ніколи не вдасться, усе його єство цьому противилося. І Василь після недовгих вагань вирішив позбавитися його, та так, щоб Стьопа ані за яких умов не міг би більше скористатися ним. Щоб виконати це, Василь шпурнув ніж у відкрите вікно, неподалік від якого вони ще і досі обидва лежали на підлозі. І вчасно, бо негідник вже оговтувався від удару і попри всі зусилля Василя утримати його у лежачому стані, невдовзі звівся на ноги і запитав, хижо посміхаючись:

-Ну, відчуваєш, селюче, що я тепер із тобою зроблю Кришево, криваве кришево. Я ж у цьому майстер. А на допомогу навіть і не сподівайся. Ця теличка така перелякана вибігла, що навіть на мишиний писк не здатна. Що вже тут казати про крик.

Але помилився Стьопа у дівчині, яку піддавав таким жорстоким мукам, яку так принижував, бо раптом усі поверхи гуртожитку наповнилися її криком.

- На допомогу кликала вона, - На допомогу!

Стьопа вже точно не сподівався на таке. Очі його забігали. Де і поділися тільки його зухвалість, його впевненність. Але Василь відчув також, що у такому стані негідник здатний на все і не помилився, бо вже за мить той накинувся на нього, намагаючись заломити йому руку, так, як заломив її нещодавно нещасній дівчині, що скликала тепер усіх на допомогу йому.

Але Василь всеж відбив цей шалений напад і відштовхнув Стьопу. Наступні декілька хвалин вони, то сходилися, то розходилися, та Василь відчував, що сила не на його боці, і що ось негідник вчинить розправу над ним, А яку розправу приготував йому Стьопа? Скоро стало зрозуміле, яку саме розправу приготував йому Сьопа. Підняти на плечі, та й вишпурнути у відчинене вікно. Всередені у Василя все охолонуло, та сили тим часом танули, немов крига навесні. Стьопина хватка з кожною миттю ставала все сильнішою. І Василь добре розумів, що от-от підхопить його Стьопа на плечі і вишпурне за вікно.

Ось вже і ноги василеві відірвалися від підлоги, ось вже і присів Стьопа, щоб закинути його безпорадне тіло на плечі. Василь борсався, намагаючись вирватися, та де там, сили занадто нерівні були. А Стьопа тим часомвже прямував до вікна. Василь і досі не знає, чи викинув би негідник його з п'ятого поверху насправді, чи просто б познущався за своєю звичкою