ПОПЕЛЮШКА 6-4

Про все це можна було тільки здогадуватися, та раптом кімната наповнилась не те що б дівочим криком, а справжнім вереском: - Скоріш! Скоріш! Ось, вони, ось! Та скоріш, бо бо він його за мить у вікно вишпурне. Скоріш!

І Василь відразу відчув, як тулуб Стьопи почав розхитуватися. Це хлопці, що понабігали на зов дівчини, яку він врятував, намагалися ухопити негідника, але це ніяк їм не вдавалось, бо надто спритний той був. Та все ж відчуття, що він тепер не один, надало Василеві нових сил, і кінець кінцем , розжавши якимось чином залізні пальці Сьопи, сповз він з його плечей на підлогу. Вдарився боляче, та уваги на це звернув і вже за мить, підхопившись, приєднався до нападників, яких крім нього аж четверо було. . Та Стьопа все одно, спритно продовжував увертатитися від них. Тепер це вдавалося йому значно легше, бо Василя на його плечах вже не було. Він робив раптові неочикувавані випади то в один бік, то в інший, і завдячуючи цьому уникав зіткнень із супротивниками, завжди залишаючись на беспечній відстанні від них. Це вдавалося йому, та головної своєї мети, дістатися дверей і висковзнути в них, він при всій своїй вправності все ж не міг — надто вже нерівні були сили. Завжди знаходивсь той, хто перетинав йому путь до такої бажаної волі. І ось після кількох невдалих спроб дістатися дверей, негідник змінив тактику і одним легким майже акробатичним стрибком заскочив на підвіконня. Звідти він ще більш вдало відбивався від нападників ногами, ніж руками. Ось він вже точно влучив одному хлопцеві просто у підборіддя, і той тут же рухнув на підлогу у повній відключці. Що ж робити за таких обставин? Василь замислився на мить і здогадався таки. Треба стати троху збоку від разючої стьопиної ноги, вловити мить початку удару, вхопитися за неї і різко потягнути на себе. Тоді Стьопа неодмінно впаде спиною на підлогу і опиниться у їхніх руках. Василь обрав слушну позицію для здійснення свого задуму, діждався миті розпочатку стьопиного удару, вчепився обома руками у чорний лакований черевик негідника і рванув на себе. Все вийшло майже так, як він задумав, за виключенням одного, Стьопа втратвши рівновагу, замість того, щоб зповзши на підлогу кімнати, опинитися у ніг нападників, випав уперед спиною із розчиненого навстіж вікна п'ятого поверху. Вже значно пізніше Василь зрозумів свою помилку — треба було ухопивши до рук стьопин черевик тягти щосили його до себе, а він замість цього ще більше підштовхнув його угору. Від цього тіло негідника крутнулось у повітрі і висковзнуло назовні, чого Василь не тільки не бажав, а навіть і припустити не міг.

Відразу ж напруга метушні у кімнаті пішла на спад. Усі завмерли у тих же позах, в яких були до цього. Всім лячно зробилось, бо на їх очах людина, хоч би яким негідником вона не була, випала з п'ятого поверху, і скоріш за все розбилася на смерть. Та якщо всі інші були виключно лише свідками цієї страшної події, то Василь єдиний серед усіх, був не тільки активним учасником її, але й єдиним винуватцем.

Думки блискавично вибухали у голові, та тут же і згасали, не знаходячи слушного продовження. Паніка почала охоплювати Василя. Треба було чимсь їй протидіяти. Чим? Та звичайно виваженим холодним розумом. І почав він, хоч і із останніх сил приводити розхристані нерви до належного стану. Неспішно, але нарешті це почало діяти. З'явилась перша слушна думка: попросити когось із хлопців спустися вниз і роздивитися, що там трапилося із Стьопою. Чому не робити це самому? Та тому що можуть сприйняти його вихід з кімнати, як спробу до втечі, А це означало виказати себе слабкодухим в очах інших. Ні, навіть натяку на це ні у кого не повино виникнути. Він не слабак, а томузалишиться тут до кінця і прийме усе належне. Ну, давай, не гай часу, наказав він собі і звернувся до хлопців, що позастигали нерухомо на тих саме місцях і в тих саме позах, в яких були під час падіння Стьопи із вікна, - Послухайте, а може хтось зійде униз і роздивиться, що із ним, до того ж і швидку, і міліцю викликати треба. Справа надто серйозна, і без цього не обійдеться.

І відразу після його слів хлопці заворушилися, почали приходити до тями. Ось вже трійка з них пішла до дверей. Хвилин з п'ять вони були відсутні, а потім двоє з них з'явилися на порозі, - Живий! Лежить і стогне потихеньку. Ворушити ми його не стали, щоб більшого лиха не наробити. Так що не побивайся, Васю, не вбив ти його, а тільки провчив. На все життя наукою це йому буде. Не можна увесь час мерзотникові непокараним ходити. Колись і розплата приходить. Ну, добре, ми сюди тільки повідомити, а тепер час телефонувати бігти, до швидкої і міліції. А Дмитрика ми біля Стьопи залишили на всяк випадок, щоб за ним наглядав.

Сказавши це, хлопці полишили кімнату, і Василь почув як залунали їх швидкі кроки по сходинках.

А він і всі інші у кімнаті, стояли мовчки, бо жодні слова за тих обставин були б зайві. Василю раптом страшено захотілося палити, хоча підліткову цю звичку давно вже відкинув, і гадав, назавжди. Але зараз закортіло, прийшлося звертатися до хлопців. А ті радо повитягали з кишень пачки сигарет, як з фільтрами, так і без і простягли йому. Із всіх простягнутих він вибрав звичну колись для нього “приму” без фільтра, прикурив від послужилово запаленого сірника і глибоко затягнувся. А потім палив жадібно, струшуючи попіл на підлогу. Першою сигаретою не обмежився, а випалив одну за одною ще дві і тільки тоді прийшло відчуття полегчення.

Підсунув до себе стільця, всівся, заплющив очі і завмер в очікуванні. Воно тривало довго, та ось нарешті унизу загуркотіло — одна автівка порахував він, друга. Мабуть і міліція і швидка водночас. Хлопці, що були з ним у кімнаті підбігли до розчиненого вікна і почали вдивлятися у темряву.

- Он-он! - Вигукнив один з них, - Витягли ноші,.. а ось вже укладають. Зачиняють дверцята і відїджають!

І дійсно — унизу знов загуркотіло. Швидка повезла Стьопу до лікарні, - майнуло в голові у Василя.

- А он! - вигукнув той же хлопець у вікна, - Менти щось вимірють і ліхтариками підсвівчують. А ось двоє з них до під'їзду рушили. Певно сюди! Ходім звідси, хлопці, бо воно нам ні до чого. Від гріха подалі треба триматися!