ПОПЕЛЮШКА 6-5

І він тут же, а за ним ще двоє, швиденько сковзнули до дверей. Та ще двоє у кімнаті все ж залишилися.

- Є, ще справжні люди! - із вдячністю до них подумав Василь.

Та ось у коридорі залунали кроки і в розчинені двері просунулося обличчя в форменій кухлянці, - Є тут хтось?

Хлопці повернулися і закивали головами, - Є, є! Заходьте, будь ласка.

Один Василь продовжував сидіти, ніяк не реагуючи, на появу у кімнаті представників закону. І тільки тоді, коли один з міліціянтів, торкнувся василевого плеча, той підвів очі.

- Так це ви усе це вчинили? - підключився до першого другий міліціянт.

Василь схвально кивнув і знову втопив у підлогу очі.

Другий міліціянт, мабуть старший тут, невдоволено крутнув головою, викривив губи і вимовив із натиском, - Але ж наших запитаннь, молодий чоловіче, вам не уникнути. За свої дії выдповідати все одно прийдеться, бо надто вже до важких наслідків вони привели. А в тім могло і значно гірше бути. Просто дивно, що ваш супротивник залишився живий. Не інакше, як у сорочці народився, та і ви теж мабуть з цієї ж сорочки.

- Вже встигли викласти усе і вказати на винуватця, щоб відмежуватися від мене, - із гіркотою подумав Василь. Та часу на подальші роздуми йому не надали. Старший міліціянт похмуро подивився на хлопців, що залишились у кімнаті із Василем і наказав їм, - Вийдіть і почекайте трохи у коридорі, а ми поки тут поспілкуємось із головним фігурантом, і він вказав рукою на Василя. Хлопці слухняно попрямували до розчинених дверей, вийшли і тут же миттєво молодший міліціянт щільно зачинив їх за ними.

Старший міліціянт уважно спостерігав всі дії свого підлеглого, і коли той остаточно впорався із дверима, - звернувся до Миколи, - А тепер давайте переходити до справи. Я буду задавати вам питання, а відповідатиме на них. Бажано стисло і по справі, без усяких там оцінок і емоцій. До них теж прийде час, але не зараз. А ти, Сашко - звернувся старший міліціянт до свого підлеглогодо, - усе занось до протоколу, і пам'ятай, у такій справі важлива кожна дрібничка. А ви, знову звернувся старший до Василя, - не вставайте, а продовжуйте сидіти, так вам буде зручніше, а нам спокійніше.

- Бач як! - вибухнула образа у Василя, - Натякає, що стоячи, мені легше втекти, та яке він має право'' , не розібравшись ні в чому

Кров застуктіла у скронях, навіть в очах потемнішало. Та він все ж втримався і ніяк не прокоментував слів старшого. Перед такою важливою розмовою треба не тільки виглядати, але й бути врівноваженим..

І пішло і поїхало. Запитання сипалися одне за одним.

Чому опинився, на п'ятому поверсі, адже мешкає на четвертому, чому залишив весілля, яке було ще у повному розгарі?

Василь відповідав повільно, зважуючи кожне слово, не виказуючи, ані збудження, ані тривоги.

- На п'ятому поверсі опинувся помилково, не на ту цяточку в ліфті натис

- А чому?

- Та тому, що замислився.

- Про що?

- Хоча це немає жодного стосунку до подальшого, відповім — над статею з американського наукового журналу, яку вже декілька днів перекладаю.

- А чому з американького, а не радянського?

- Та тому, що в радянському такої не знайшлося. Дуже цікаві ідеї і плідні. Гадаю, що і нашій радянській науці вони знадобляться.

- Що це ви відходите від справи?

- Та це хіба я, це ж ви запитуєте.

- Ну, добре! Це з'ясували А чому з весілля пішли?

- Та тому, що занудився. Пуста балаканина — не моє це, таким вже уродився — вибачте.

- Чому біля цієї кімнати зупинилися?

-Та тому, що дуже вже жалібні жіночі зойки з середини почулися.

- І цього для вас достатньо було, щоб до замнутою кімнати вдиратися?

- Та яка там замкнута? Лише на гачок слабенький, він і зіскочив відразу.

- Стійте! Дуже вже гладенько розповідаєте. А може ви стежили за цією, ну, скажім, парою, і вас ревнощі долали, бо дівчина, яку ви ніби то захищати кинулися, насправді пішла із тим, хто їй більш подобався, вашим майбутнім супротивником?

Такого наклепу Василь вже не стерпів і підвищив голос, - - Чому ви замість мене все розказуєте? Як не вірите, то не розпитуйте.

Подіяло, і на василеві різкі слова старший сказав заспокійливо , - Продовжуйте, продовжуйте, уважно слухаю вас. І жодної подробиці не упустіть. Бо важлива вона і, перш за все, для вас. Адже на вагах ваша доля. .

Василь трохи заспокоївся і продовжив. Старший до нього вже не прискпікувався, а лише зрідка задавав запитання для уточнення

- А хто і де вас навчив, як під ноги кидатися? Цього в усіх ваших підручниках з фізики точно вже не прописано

Та я місяць до секції самбо ходив, - тихо, ніби то соромлячись відповів Василь.

- А чому тільки місяць?

- Та нездара я. Тому тренер і порадив мені щось інше пошукати.

Тут роздавсь обережний стукіт у двері.

- Заходьте, - відгукнувся старший, і до кімнати увійшов ще один міліціянт, тримаючи у руці щось загорнуте у папір. Старший із запитом подивився на загорнутий предмет і прибулий пояснив, - Ніж, біля самої калюжі знайшли. Поталанило — певно відбитки пальців на ньому, хоч якісь та збереглись. Як має якесь відношення до справи, то може допомогти у доказах.

- Все може бути, все може бути, - задоволено посміхнувся старший, - і наказав третьому міліціянтові, - Ану розгорни, подивимось, що за цацка така.

Той розгорнув папір, і старший, не беручи ножа до рук, наблизився до нього очима майже впритул, промовляючи при цьому, - справжня робота, професійна. Певно не одну сотню карбованців ніж цей коштує. Та не в одних грошах справа, а у тому, що із не аби якою любов'ю виготовлений, хоч і для злодійських справ, адже і до злодійства, хист треба мати. Ну, добре, добре. Знову відволіклися. А все ж скажіть наостанок, щоб закрити цю тему, це точно ніж потерпілого, а може все ж ваш? Як так, то не соромтесь і викладайте усе, як на духу. Це значно полегшить вашу долю. А як самі не захочете визнавати приналежність ножа до вас, це зроблять відбитки ваших пальців на його ручці, Ну, як впевнені ви у їх відсутності?

На це питання Василь відповів знизаши, в плечима, - Скоріш за все - ні. Адже ніж за вікно вишпурнув саме я, в той час, коли ми із негідником цим... ну, Стьопою на підлозі вовтузилися. Я його у підборіддя головою вдарив і він знепритомнівши трохи, ножа із пальців випустив. Ось я і скористався цим. Вишпурнув його за вікно, лежачи, навіть ще не піднявшися.

Хиткі ваші свідчення, хиткі, - покрутив головою старший, - виявляється, ви і є той останній, хто ножа цього у руках тримав. А чи тримав його ваш суперник взагалі невідомо, і доказати це без свідків, а у вас їх немає, ой як нелегко буде. Адже, коли ось ці, він ткнув пальцем у бік двох хлопців, що залишилися у кімнаті, прибігли вам на допомогу, ніякого ножа ні у вас, ні у вашого супротивника вже не було. Цілком вирігідно, що почувши їхні крики ще із коридору, ви тут же і позбулись ножа, щоб не відповідати на незручні питання.

Та вони, - тепер вже Василь ткнув пальцем убік двох хлопців і не кричали зовсім, кричала тільки вона.

Та киньте вже про неї, таємничу особу - рубанув рукою повітря старший, - де, вона? Чому не залишилася, щоб дати свідчення?

Невже незрозуміло? - вдруге вибухнув Василь, - налякалася, як то кажуть, на смерть, Адже таке перенесла від цього негідника, ну Стьопи,

А чому тоді такий галас вчинила, - коли на допомогу до вас хлопців вела? Налякакні на смерть такого не вчиняють.

- І це зрозуміло, - не давав затиснути себе у глухий кут Василь, -

згаряча, звичайно згаряча, а як усвідомлювати почала трішки, жах її захлеснув. Томі і забігла кудись, а зараз, скоріш за все лнжить де небуль, може і непритомна.

- Ну, як ви такі впевнені, що лежить десь, - треба піти її пошукати, може і знайдеться, хоча особисто я у цьому зовсім невпевнений, - вже не сказав а розлючено просичав старший, - Ану Костянтине Павловичу, звернувся він до того міліціонера, що приніс ніж, бери цих двох бійців, - і він вже вкотре ткнув пальцев у бік хлопців, що залишились у кімнаті, не полишивши Василя на самоті, як два перші, що вчасно непомітно утекли від гріха подалі,- і піди пошукай ту юну фігурантку із-за якої тут стільки усього скоїлось.

Хлопці підвелись із стільців і попрямували до дверей, міліціонер слідом. Не було їх хвилин з десять, потім з'явились усі троє, і міліціонер доповів старшому, що дівчину-фігурантку відшукати не вдалось. Єдине, що сказали її сусідки по кімнаті було те, що зникла не тільки вона, а й усі її речі. А, як це трапилось, не бачили, бо перебували, як і багато інших в залі на весіллі.