Вибори 2010. (Або один кадр реальності)
Лютий. Холодно і морозно. Дуже багато людей стоять коло воріт будівлі, де знаходиться окружна виборча комісія. Учасники голосно гомонять між собою і знервовано невдоволені, що їх приймають повільно. До цього місця з’їхалися люди з різних районів.Вони були найняті на роботу, щоб провести вибори Президента України. Це вже був другий тур у якому брали участь такі кандидати: Тимошенко Юлія Володимирівна та Янукович Віктор Федорович.
Валентина ,на даний момент, була головою дільничної виборчої комісіі. Вона стояла у компанії двух членів комісії, які були представниками від різних кандидатів в Президенти, і міліціонера. Один із чоловіків тримав коробку з бюлетенями. В голові в молодої жінки крутилися минулі події і розмови , які відбувалися на дільниці:
- Ви що, сюди прийшли, бо дуже ідейні, - промовила секретар Наталія до Валентини. Не смішіть мене. Всі прийшли сюди, щоб заробити грошей. Хоча, мені дуже «нравиться» Янукович, бо він свій «парєнь». Такий собі простий - з народу. І сміливо , з гордістю, накидувала на плечі шарфик, на якому був надпис «За Януковича»
- Я вас зрозуміла,- відповіла Валентина.
Сам виборчий процесс пройшов без ексцесів. Ходили різні спостерігачі , які були не тільки місцеві, але були із за кордону. Щось підходили, питали, намагаючись щось зрозуміти. Але думаю, що їм було важко поняти все у цьому процесі. Члени дільничної вибочї комісії були настроєні якось недовірливо один до одного, бо вони були представниками не від одного кандидата в Президенти. Ну, звісно, їх було двоє. Одні говорили на інших, що вони заядлі януковичі, а інші – бютовці.
В день виборів підходив один із членів комісії від В.Ф.Януковича і так собі, тихенько говорив: за вами , Валентино, слідкують, то що ж дивіться. Здавалося, що потрапила в тридцять сьомий рік. Так хотілося сказати: Як ви мені всі тут набридли, бо все шукаєте ворогів, де їх немає. Думки Валі перебив, пан Олександр, який говорив з пропозицією.
- Ви подивіться, скільки людей!- Ми будемо довго стояти. Такий мороз, що можна «дуба дати». Будемо робити так: Я в цій будівлі
(зараз там знаходилася окружна виборча комісія), а це дитяча спортивна школа, працюю, то ж зможу відкрити двері з іншої сторони. Ви в цей момент ,повинні перелізти через огорожу і зайти з задньої сторони. Ну, що погоджуєтеся? Всі подивилися на Валентину, бо вона ,все ж таки, була головою дільничної комісії і відповідала за виборчі бюлетені і протокол виборів. Міліціонер здивовано і перелякано сказв: Ви що? Хіба так можна?
- Так замерзнемо вщент, - вимовив Валера,- інший член виборчої комісії.
Останнє слово було за Валентиною, і вона,- голосно сказала: Так, ідіть і відкрийте нам двері, а ми будемо бігти, щоб ніхто не помітив. Олександр пішов через натовп людей, показуючи посвідчення, що він працює в цій будівлі. Валя, Валерій і міліціонер пішли вздовж огорожі, щоб знайти зручне місце для того, щоб перелізти через цю перешкоду. Валерій був високо зросту, молодий мужчина,- і швидко переліз через паркан.
- Лізьте , Валентина Василівна. Вона поставила на огорожу коробку з бюлетенями та протоколами , а сама полізла наверх. Їй було це не складно, бо вона не була літньою жінкої. Їй було тридцять шість років. Коли пані вже стояла на огорожі, то Валерій прошепотів: Давайте коробку і пригайте! Голова дільничної комісії не роздумуючи, все так і зробила, але коли пригнула, - опинилася десь по коліна в снігу.
- Ну що ти там!- крикнув міліціонеру Валерій .
- Ой, що це воно буде, що ви робите, - прогомонів військовий.
- Давай швидше, а то нас чекають, а ти все ніяк не зважишся.
Все -таки міліціонер набрався сміливості, і переліз через паркан.
- Тепер треба бігти, хоч буде важко, бо багато снігу...
Далі буде....
Ірина Пшиченко
|
та
у Вас 
0
