Приходька відчислили і з гуртожитку виписали. Переховувався він більше місяця то в тій, то в іншій кімнаті, але завжди хтось його закладав, і просто серед ночі випроважували його геть. Додому він не їхав, бо батька - колишнього фронтовика, понад усе боявсь. А після зник кудись Приходько і більш його вже ніде не бачили. Одні казали — на Донбас подавсь, а інші - на будівництво залізниці у Сибіру, бо як казали деякі, там за два-три роки усі гріхи списуються. Як воно було насправді, ніхто не знав, і та сумна пригода поступово забуватися почала. Вони з Дмитром ще трималися разом, просиджували довгі часи у бібліотеці, або тягали важкі штанги у спортзалі, але вже якась кішка пробігла між ними, бо щірості обом у бесідах бракувало, гострі кути обходили. А потім було чергування у народній дружині. Дмитро у їхній групі за старшого був, а де він тільки таким вже не поперебував. І ось зустрівся їм на темній безлюдній вулиці біля розчиненої навстіж телефонної будки п'яндижка. Нікого він не чіпляв, а тільки стояв на слабких хитких ногах, трохи погойдувався і матюгався, настільки майстерно, що хлопці заслухавшись його матюгів зупинились навіть, з цікавістю поглядаючи на віртуоза. Тим би все і завершилось, та Дмитро, у якого завжди до будь-кого справа знаходилась, вийшов із натовпу і підійшовши до п'яндижки, гучно зробив тому зауваження. На що п'яндижка, призирливо зиркнувши на Дмитра, прореагував ще більш забористим матюгом і зауважив, що він на своїй вулиці, п'є на свої кревні у день свого, а не чийгось іншого авнсу. Ніяких претензій ні до кого не має, том і до себе не від кого аніяких претензій не потерпить. А не подобаються тобі мої висловлювання, то йди ти... туди-то і туди-то і більш до мене не чіпляйся.
Дмитро аж захлинувся гнівом, - Прошу обережнішим бути, я, між іншим, при виконанні.
Якому ще до бісу виконанні, а форма твоя де? Брешеш ти усе, такий-то і розтакий.
Ну, а це вже тобі так просто з рук не зійде. Хлопці, - звернувся він до своєї групи, - ану, потримайте цього трішки, а я поки до райвідділку зателефоную.
І відразу двоє підхопили п'яндижку під лікті, а третій ще й потиличника додав. Дмитро схвально кивнув у бік підлеглих і попрямував до телефонної будки. І вже за хвилину під'їхав міліцейський газик. П'яндижку заштовхали у середину і увезли. Правда нічого такого із тим п'яндижкою у райвідділку не сталось — допитали, склали протокола і відпустили на всі чотири сторони, бо на ногах ще тримався і жодної небезпеки нікому не завдавав. Дмитро і два хлопці поїхали до райвідділку у якості свідків. Один з цих двох і розповів це Василеві наступного дня. І не тільки про це, а ще і про те, як розлючений Дмитро вимогав затримання порушника спокою, та міліціонери із сміхом лише відмахнулися від нього, - Йшов би ти, хлопче, додому, а не плутався тут у нас під ногами, відволікаючи від важливих справ.
Розмовляти із Дмитром після всього побаченого і почутого Василеві вкрай важко було. І не злість була причиною тому, а сором за друга, як тепер вже розумів Василь, колишнього. Вони ще віталися, але вже не за руку, як раніш, а лише легким кивком голови. Так вони розійшлися та ще тихо, без вибухових емоцій і взаємних звинувачень. Третій випадок остаточно розвів їх і вже назавжди. Як і першого разу був він пов'язаний із комсомолськими зборами. Тільки на цей раз роглядалася на них не справа хлопця, що скуповував у іноземців модні шмотки, а дівчини, що попалася у запертій битовці із хлопцем серед ночі, роздягнута і тремтяча. Ключ від тієї битовки дала їм чергова по поверху, та хтось із підслідучих доніс, і на закохану парочку було здійснено справжню міліцейську облаву. Дівчина виявилася студенткою другого курсу хімфаку, а хлопець, її коханець, студентом третього курсу авіаційного інституту. І він і вона були з одного дитбудинку і закохалися одне в одне ще зовсім підлітками. Притулку в них не було, а весілля вони все відкладали і відклалали, бо на подружнє життя не було ще грошей. Ось і тинялися із своїм коханням, де тільки прийдеться. І до тої ночі все сходило їм з рук, та тієї ночі, хтось надто вже позаздрив їм і доніс, і не куди небудь, а саме до міліції, - Прийміть заходи, тому що така і така займається ночами розпустою з чоловіками, що не проживають в цьому гуртожитку і скоріш за все бере гроші за свої бруднї послуги., а допомагає їй і прикриває чергова по поверху, якій молода розпусниця за це приплачує
Галас під час тієї облави був страшений. Хлопець коханець- відбивався відчайдушно, відстоючи честь своэъ обраниці, та кінець кінцем його скрутили, заломили руки і повели по довгому коридору майже голого і зовсім босого до міліцейської автівки. А дівчина теж майже гола залишилася сам на сам із в'їдливими осуджуючими поглядами мешканців усіх п'яти поверхів пробудженого серед ночі гуртожитку. Вона перебувала у гуртожитку на повних правах, і до райвідділку її не відправили, а допитавши при всіх напівголу відіслали до ранку до своєї кімнати.
І ось знову комсомолські збори. Юну розпусницю при всіх допитали, значно довше і прискіпливіше, ніж робила це міліція під час нічної облави. А дерегував усім цим дійством Дмитро, його колишній друг, головувавший на тих зборах.. Як він допікав їй, як знущався із неї, який бруд виливав на її бідолашну голову. Василеві це нагадало іспанську інквизіцію, про яку він читав у книзі із батьківської бібліотеки — в хаті простого механізатор вона була — але такого страхіття, як тут на ніби-то звичайних комсомольских зборах і в середньовічній Іспанії не було. За що ж так насідали комсомолські судді на нещасну дитдомівку, яка тільки і мала, що кохання, яке суворі збори перетворили на бруд і блуд.
Василь добре розумів, що протистояти такій навалі не вдасться, та все ж не витримав і, діждавшись миті, коли його колишній друг полишив на короткий час призидію, передавши право вести збори, своїй заступниці, огрядній дівчині в окулярах із товстими скельцями, підхопився і попрямував до сцени, а там заявив, - Дайте мені слово, хочу висловити свою думку з цього приводу.
Заклопотана заступниця, нічого не второпавши, тільки головою, кивнула на знак згоди, і Василь тут же зайняв місце на трибуні.
Що і як він казав перед переповненою залою, які громи і блискавки обрушував на голову Дмитра, майже не запам'яталось, надто переповний емоціями був, а прийшов до тями лише тоді, коли послані повернувшимся Дмитром хлопці, відривали його пальці від трибуни, а він опирався і вигукав щось, вже без усяких слів.
Звичайно ті збори поставили остаточну крапку на будь-яких стосунках колишніх друзів. При зустрічі вони не тільки вже не віталися, в демонстративно відвертали обличчя одне від одного
|
та
у Вас