А бідолашну дівчину-дитдомівку, хоч і виключили з косомолу та не відчислили з універу. Вона перевелася на вечірне відділення, влаштувалася на швейну фабрику, де невдовзі отримала спочатку місце у горотожитку, а потім і кімнату, вийшовши заміж за свого обранця, що теж влаштувався на ту ж швейну фабрику.
Це все відбулося минулого року, а сьогодні його колишній друг у кабінеті слідчого Дужченка виливає брехню і бруд вже на його голову. Спокійно, майстерно, стримуючи емоції і тим самим збурюючи на них Василя. Та той не піддавався, мовчки дивлячись Дмитрові у самісенькі вічи і хоча через силу та все ж посміхаючись куточками запеклих вуст.
Ця історія почалася і тягнеться досі вже з другого курсу, - продовжував брехливі покази Дмитро. - Добре пам'ятаю і де, і як. Саме біля зали штанги, куди у той вечір ми із ним, тобто Василем, м'язи приходили підкачувати. Потягали штанги, спітніли і йдемо до душу, і раптом назустріч теж із душової, звичайно жіночої, дівчина, тендітна уся, біленька... Ну, симпатична звичайно, але б я на таку точно не клюнув, худорлява, як на мій смак, і дуже вже на горобчика схожа, а цей, ну, тобто Василь, повівся на неї, та ще й як і затарохтів, мов з кулемету, - Які очі, який носик, а хода, хода, легше вже не буває. Не йде, а пливе. Сказав і на місці завмер. Я його і в бік, і в спину штовхаю, жодної реакції, в решті-решт прийшлося під лікоть ухопити, мов незрячого до жушової тягти.
З того вечора він на повного дурника перетворився. На лекціях, за звичвй, завжди такий уважний, гав почав ловити. Я за звичкою до нього із запитанням, а в нього погляд такий далекий, шо далі вже нікуди. На перервах перший з аудиторії вибігав і для того тільки щоб її на одну коротеньку мить побачити. Далі ще гірше. Декілька разів букети приносив, у газетки загорнуті, гадав — ніхто не помітить, а усі добре бачили, та підсміювалися потай. А потім один... ну з нашого комітету... розповів, про те, як цей, ну, Василь, намагався білявці тій букет троянд піднести. А та при всіх його висміяла, а на останок ще й букетом тим по щоках йому надавала. Ну, і реготу було. Я тоді спробував по-чоловічому з ним поговорити.Та де там. Тільки лютує та огризається, і посилає мене, свого найкращого друга під три чорти. Я теж розлютився, та все стримався. Треба ж, думаю, його якось рятувати. Кілька разів навіть з дівчатами різними намагався його познайомити. І непоганими, до речі — білявками і чорнявками, худенькими і товстушками, сором'язливими і грайливими. Та марно, бо він на них не те що не прореагував, а не подивився навіть. Я вирішив до білявки цієї пильніше придивитися. Щось, гадаю, в неї є таке особливе, що хлопець не те що розумний, а навіть талановитий, розум втратив. Побалакав з її одногрупниками і з'ясував, що білявка ця , в Стьопу, ну того, що ... Василь ... з п'ятого поверху скинув, закохана по самісенькі вінця. І Стьопа в неї теж. А я Стьопу того трішки знав, бо він, як і я, ну, ще у школі вільною боротьбою займався у товаристві “Динамо”. Я, коли, до універу вступив, до “Буревісника” перейшов, а Стьопа у “Динамо” залишивсь, бо тренер динамівський обіцяв з нього, ну, Стьопи цього, успішного майстра спорту зробити, бо задатки у Стьопи до вільної боротьби, а потім і самбо непогані були. Ну, ось,.. довідався я про це все і знов до Василя. Усе йому розповів — ну, спізнився ти, Васю, трішечки, - сказав, - а тому — викинь її з голови і продовжуй жити так, як раніше жив.
Та Василь тільки похитав на мої слова головою і сказав, насупивши брови, - Давай відіймемо подалі від очей чужих, і я щось тобі покажу.
Відійшли. Ну, цей, Василь розкрив спортивну сумку, таку велику, він з нею завжди ходив, і витяг із неї ніж — довгий, бандитський, фінку - у ножнах. Потягнув за рукять і витяг лезо — довге, блискуче, загострене, мов те лезо, а посередині канавка — для витоку крові здогадався я, і моторошно мені стало. А цьому. Ну, Василеві, напроти, занадто весело, - Дивись, Димоне, так він мене по-дружньому називав, - бачиш яка тепер в мене цацка, вона вс і вирішить. Вона не схибить — розсудить — і все по місцях розставить.
Я тоді до нього, і ну вмовляти, - Ну, що ти, Васю, - знайдуть таку у тебе і строк отримаєш. Нащо воно тобі. Ані вона, твоя білявка, на яку ти запав так безглуздо, ані Стьопа красунчик чорнявенький, і мізиньця твого не варті, адже такого талангу до точних наук як у тебе навряд чи в кого що є. Не губи його. Подумай, перш, ніж безумства витворяти. Та цей, ну, .. Василь — сказав, мов відрубав, - Димоне, - ти мій найближчий друг, але і тобі вирішувати за мене не дзоволю.
Я не сперечався, бо гадав - перебіситься Василь і до розуму прийде. Але гординя сильніша за нього виявилася, і ось така трагедія... Винний, дуже винний я! - підкатив очі під стелю Дмитро, демонструючи удаваний жаль, - Треба було попередити усіх, і міліцію перш за все, а я цього не зробив.
Слідчий сидів, втупившись у одну точку, навіть і йому уся ця вигадана ним на замовлення високопосадоців бредятина не аби як остогидла, а ось його помічник жодного послаблення дозволити собі не міг, бо повиненен був швиденько без жодної помилки усе занотовувати.
А тим часом Дмитро Покотило завершив свої брехливі свідчення і зввмер в очікуванні уточніючих запитань, та їх не було — у добре розіграному спектаклі слідчий Дужченко прекрасно обійшовсь і без них справедливо вважаючи їх зайвими. Настала довга пауза - видаляти Дмитра з кабінету Дужченко не поспішав, Мабуть йому цікаво було дослідити реакцію Василя на свідчення свого колишнього найкращого друга. Але не дочекався, анічого, Василь, навіть на пряме запитання слідчого з цього приводу лише знизав плечима і процідив крізь зуби, - Нічого іншого крім брехні від цієї гидоти я не очікував, а тому і додати мені нічого. Ось так. І одне прохання у мене до вас, приберіть поскоріше цю потвору геть.
Дмитро скіпів було, вже й рота роззявив, та Дужченко одним помахом голови зупинив його, а потім додав, - Підписуйте і можети бути вільні, ви чесно виконали свій громадський обов'язок, а його, - і він кивнув у бік Василя, - чекає ще довгий шлях усвідомлення своєї провини і міри відповідальності за неі. .
Першим полишив кабінет Дмитро, а вже за кілька хвилин і Василь був перепроваджений конвоїром до своєї камери.
|
у Вас 
0
